UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Частина І

СТАРОДАВНЯ І СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ (ДО ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVII СТ.)
1.2. КИЇВСЬКА РУСЬ

§ 7. Культура Київської Русі

Культура цього періоду досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку схід них слов'ян, розквітом Київської держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.

Величезне значення для розвитку культури мала поява писемності. Слов'янську азбуку створили близько 863 р. болгарські просвітителі Кирило та Мефодій (кирилиця, яка лежить в основі сучасних українського та російського алфавітів). Поширення писемності сприяло розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях. Перша школа в Києві при Десятинній церкві була відкрита Володимиром Великим, ще більшого поширення набули школи за правління Ярослава Мудрого. Навчання грамоті розпочиналося з вивчення азбуки. Учні писали на восковій дощечці за допомогою писал-стрижнів із загостреним кінцем. Великі текс ти писали на березовій корі (берестяні грамоти). 1037 року при Софійському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософії і медицини. Відомим лікарем у Києві був Агапіт, який умів робити хірургічні операції.

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним з найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази (про трьох братів, що заснували Київ, про Вольгу Святославича, про Кожум'яку). Існував і дружинний епос, який знайшов своє відображення в билинах. Найпопулярнішими героями билин були князь Володимир «Красне Сонечко», Ілля Муромець, Добриня Нікітіч, Альоша Попович, Микула Селянинович.

Виникнення писемності створило передумови для перетворен ня усної народної творчості в писемну літературу. Одним з най давніших зразків літератури є «Слово про закон і благодать», написане першим київським митрополитом Іларіоном близько 1050 р. В ньому піднімається значення християнства, яке протиставляється язичництву, високо оцінюється діяльність князя Володимира Великого за те, що зробив Русь відомою в усіх кінцях землі, висловлюється гордість за неї.

Видатним письменником свого часу був великий князь Володимир Мономах, який написав «Повчання дітям». Цей твір є автобіографією князя і разом з тим викладом його політичних та філософсько-етичних поглядів. Володимир вважав, що князь сам повинен входити до всіх галузей управління, не кривдити людей, зберігати мир, єдність Руської держави, зміцнювати великокнязівську владу.

Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 pp.). У ньому з великою художньою силою викладено історію походу 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, який закінчився поразкою і полоном князя. Головна ідея твору — заклик до єдності князів у боротьбі з іноземними ворогами.

Значна частина літератури належить до релігійної. Найбільш відомими є створені в другій половині XI ст. «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського».

Визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літера тури є літописи, тобто історичні твори про події, подані в хронологічному порядку за роками. У Києві був укладений перший давньоруський літописний звід 1037-1039 pp. Найвідомішим є літопис «Повість временних літ» (1113 p.), складений у Києво-Печерському монастирі ченцем Нестором (1056-1114 pp.), в якому виклад відноситься до 1110 року. «Повість» є загальноруським літописом, що відбиває минуле східних слов'ян на всій території їх розселення. Історія Русі розглядається в контексті світової історії. Основна ідея Нестора — ідея єдності Руської землі, а символом об'єднання є князівська династія Рюриковичів. Завдяки глибоким філософським роздумам та концептуальним підходам, високим художнім якостям, «Повість временних літ» стала вершиною літератури Київської Русі.

Серед пам'яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотистому тлі. Серед них вражає зображення Богоматері-заступ-ниці з піднятими вгору руками («Оранта») висотою 5,45 м.

Значного розвитку набув іконопис. Видатним живописцем ХП ст. був Алімпій, який написав знамениту ікону «Богоматір велика Панагія». Зразками високого рівня мистецтва книжкової мініатюри є «Остромирово Євангеліє» (1056-1057 pp.) та «Ізборник Святослава», прикрашені чудовими заставками і мініатюрами.

На досить високому рівні знаходилось музичне мистецтво. Найвідомішим музичним виконавцем XI ст. був Боян. Особливу групу акторів і музикантів становили скоморохи — виконавці усної поезії, музичного фольклору. На Русі існували струнні інструменти (гуслі, гудки, лютні), духові (труби, флейти, сопілки), ударні (бубни, металеві тарілки).

До моменту прийняття християнства русичі вже були знайомі з десятичною системою рахунку від одного до десяти тисяч, дробами. До XII ст. рахунок розширився до 10 000 000. Ботаніка обмежувалася вивченням лікарських трав. Досить поширеними були знання про тваринний світ, оскільки полювання мало суттєве значення і русичі добре знали звички тварин та птахів. Уже в XII ст. згадується лісопильна рама, яка діяла енергією води водоспаду.

Основними продуктами харчування в раціоні руських князів були хліб та м'ясо. У свята подавався здобний хліб з медом і маком. Ікра вперше згадується в джерелах у XII ст. Пшонна та вівсяна каші були найпоширенішими серед простого народу. Вживали три види напоїв: квас, мед та імпортне вино. Одежу в основному шили з льону, але бояри та їх жінки надавали пере вагу одягу з шовку та парчі.

Таким чином, культура Київської Русі мала значні досягнення, які увійшли до скарбниці світової цивілізації.

Історичне значення держави Київська Русь та Галицько-Волинської держави

Давньоруська держава залишила яскравий слід у світовій історії IX — XIII ст. її внесок до середньовічного політичного, економічного, суспільного й культурного життя був надзвичайно вагомим. Головне значення Давньоруської держави полягає в тому, що вона протягом п'яти століть історичного розвитку українського народу охороняла його від знищення і забезпечила розвиток державності, господарства, культури. Утримання держави було великим успіхом і результатом плідних державотворчих зусиль багатьох поколінь. Давньоруська держава створила підвалини для формування трьох східнослов'янських народностей, забезпечила їх розвиток та налагодження соціально-економічних, політичних і культурних взаємовідносин між ними.

Київська держава була найбільшою державою в Європі. Зав дяки розташуванню на перехресті шляхів між Чорним та Балтійським морями — та між Азією та Європою — Давньоруська держава була одним із важливих чинників міжнародної торгівлі. Вона відігравала вагому роль і в міжнародній політиці. Руські князі укладали мирні союзні угоди з Візантією, Германською імперією, Польщею, Угорщиною, іншими європейськими країна ми, скріплюючи їх династичними шлюбами.

Київська Русь впродовж багатьох років була «непереможним щитом» Європи, стримуючи нескінченні орди кочових племен.

Вона давала відсіч численним загарбникам (хозарам, половцям, печенігам, арміям Угорщини та Польщі). Об'єднавши територію Галичини й Волині в єдине князівство, Данило Галицький до клав чимало зусиль для його економічного розвитку і політичної стабільності, вміло маневруючи між монголо-татарськими ханами, польськими та угорськими правителями, які зазіхали на українські землі. Він зумів зламати боярську опозицію і творити державу на нових монархічних основах. Галицько-Волинська держава займала почесне місце серед європейських держав. Зі створеною Данилом державою рахувалися сусіди, її визнавав папа Римський. Своїм коронуванням Данило затвердив станови ще Галицько-Волинської держави як королівства, як гідної спадкоємиці традицій Київської держави.

Після розпаду Київської Русі Галицько-Волинське князівство до середини XIV ст. продовжило існування давньоруської державної організації і фактично було головним політичним центром для українських земель. На довгий час воно зберегло Україну від поневолення й асиміляції Польщею, Угорщиною, Золотою Ордою. Відкриваючи західноєвропейській культурі шлях на українські землі, ця державність дала змогу уникнути одно бічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольських впливів. Ця держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовнотворчих сил, які забезпечили Україні існування як окремого національного організму в подальший період. Галицько-Волинська держава — «Перша суто українська політична організація», в періоди своєї найбільшої могутності обіймала 9/10, а під кінець існування — 3/4 залюднених осілим населенням просторів України.

Назад Зміст Вперед