UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Історія України навчальний посібник

Наростання системної кризи тоталітарного ладу

Продовжувались утиски й переслідування учасників збройної боротьби ОУН-УПА

Населення західних областей України було об'єктом масованої ідеологічної обробки в дусі боротьби з «націоналізмом».

Національне питання й надалі залишалося однією з найдражливіших проблем суспільно-політичного життя республіки. З одного боку, певна ідеологічна лібералізація сприяла більш відкритому обговоренню деяких проблем, наприклад мовної. У 1963 р. в Києві відбулася конференція з питань культури української мови, яка продемонструвала досить серйозне незадоволення інтелігенції й навіть частини партійного істеблішменту становищем української мови та культури. Дедалі частіше висловлювалось незадоволення провінціалізацєю української культури і науки. Вживалися й заходи, щоб подолати ці «окремі недоліки». У другій половині 50 — першій половині 60-х рр. було розпочато видання фундаментальних наукових праць, покликаних підвищити престиж української науки і культури («Українська Радянська Енциклопедія», «Історія української літератури», багатотомний словник української мови тощо). Почали виходити фахові журнали з природничих і суспільствознавчих дисциплін українською мовою.

Проте всі ці заходи, які, до речі, здійснювалися цілком у рамках офіціозної ідеологи, значною мірою нівелювалися іншими. Зокрема, в 1958 р. був ухвалений загальносоюзний закон про зв'язок школи з життям, спрямований на докорінну реформу системи середньої освіти. Батьки не мали права відмовитися від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької, однак могли відмовитися від української. В результаті українська мова, а з нею й українська культура ставали в Україні предметами непрестижними, непотрібними для життя, що звичайно, не поліпшувало їх стан. Закон викликав велике незадоволення серед національно свідомої інтелігенції та протести проти впровадження його «мовного» пункту в Україні.

Паралельно з «відлигою» в галузі суспільно-політичного і культурного життя розгорталась широка програма реформування економіки. Поставивши завдання «наздогнати й перегнати Америку», а також пообіцявши громадянам країни за 20 років побудувати комунізм, М. Хрущов вдався до серії економічних експериментів.

Одним з найрадикальніших заходів була спроба частково децентралізувати керівництво економікою. Право планування й розпорядження місцевими ресурсами було передано від центральних відомств місцевим радам народного господарства (раднаргоспам). Внаслідок цього Україна несподівано отримала небачену досі економічну самостійність, до якої здебільшого не була готовою партійно-господарська бюрократія республіки. Втім ця економічна «незалежність» не означала, що Україна могла сама оперувати своїми економічними здобутками. Тільки у 1959—1961 рр. вона віддала до загальносоюзного бюджету близько 14% свого національного доходу, які нічим не були відшкодовані. У будь-якому випадку Україна не мала змоги скористатися можливостями цієї тимчасової децентралізації, оскільки економічна система працювала в цілому за законами попереднього часу.

Багато обіцяли нововведення в сільському господарстві. Велике позитивне значення мала ліквідація машинно-тракторних станцій і передача їх майна колгоспам. Була скасована зайва ланка і без того громіздкої системи управління сільськогосподарським виробництвом. Великим плюсом стало підвищення заробітної платні колгоспникам. Ці зрушення все ж таки програвали іншим тенденціям. Незабутній слід в історії радянського суспільства залишила «кукурудзяна епопея», коли за рахунок засіву мільйонів гектарів землі кукурудзою намагалися вирішити проблему кормів для тваринництва. Справжньою лихоманкою для сільського господарства стали карикатурні м'ясні й молочні кампанії, спрямовані на те, щоб підвищити обсяги здачі цієї продукції державі. Це погано підготовлене експериментаторство звело майже нанівець попередні досягнення в галузі сільського господарства і поставило його у кризовий стан. 3 1950 по 1958 р. обсяг валової продукції сільського господарства республіки зріс на 65%, а в 1958—1964 рр. — на 3%. Країна стала імпортувати зерно. Спроби реформ у сільському господарстві були приречені саме на такий результат. Залишалась недоторканною колгоспно-радгоспна система, більше того, вона спрямовувалась на суто адміністративно-бюрократичні методи керівництва. Підсобні господарства колгоспників стали об'єктом адміністративного тиску, розмір їх зменшувався. Як і раніше, най дрібніші питання сільськогосподарського виробництва вирішувались у центрі, ініціатива на місцях була нульовою. Проведення реформ такими методами і за таких умов було авантюрою, яка дорого обійшлася не тільки Україні, а й самому Хрущову.

Відповідним чином змінювався стан справ у промисловості її розвиток в Україні характеризувався значним збільшенням капіталовкладень у важку промисловість, уповільненням темпів розвитку легкої і загальним зниженням темпів зростання.

Отже, «відлига» торкнулася тільки окремих сторін життя радянського суспільства. Зміни, що відбувалися, сприяли певному прогресивному розвиткові України. Але непослідовність, суперечливість цих змін зрештою призвели до того, що задуми ініціаторів стали перетворюватися у свою протилежність. До того ж межі «відлиги» були занадто вузькими аби довести реформи до логічного кінця й докорінним чином оздоровити суспільство.

Назад Зміст Вперед