UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Михайло Грушевський "Історія України"
Доба козацька

87. Згін і нова козаччина на Правобережі

Підданнє Дорошенка справа правобічної України не була розвязана Самойлович сподївав ся бути тепер гетьманом обох сторін Днїпра, та дарма. Туреччина, не підтримавши Дорошенка в час, не хотіла випускати з рук правобічної України. Польща також, і так далї за нещасливу, майже спустілу країну били ся й шарпали ся сусіди.

Довідавши ся про капітуляцію Дорошенка, турецьке правительство на його місце задумало поставити з своєї руки Юрася Хмельни-

ченка: під час походу на Україну 1672 р. Турки його забрали до Царгороду і тримали там; тепер султан наказав патріархови зняти з нього чернецтво і з військом післав на Україну як гетьмана. Лїтом 1677 р. турецьке військо прийшло з ним під Чигрин. Там стояла московська залога; Ромадановский з Самойловичом пішли її виручати, тодї Турки відступили. Але на другий рік почали ладити ся до нового походу, а від Москви вимагали, аби вирікла ся Правобічної України. Се дуже стурбувало Москву і московське правительство хотїло справді покинути Правобіччину щоб не напитати біди.

Але Самойлович не хотів на се пристати. Тодї Ромадановскому дано секретне порученнє іти з Самойловичом, як прийдуть Турки, але до війни не доводити, а умовити ся з Турками, щоб не ставили там своїх кріпостей, знишити Чигрин і забрати звідти людей. Лїтом 1678 р. Турки прийшли справді й обложили Чигрин; чигринська залога, не знаючи тайної московської інструкції, боронила ся завзято, але дістала від Ромадановского наказ вийти відти і знищити замок. Заложивши міни, вийшла, і потім вибух знищив чигринську.

На Україні дуже були з того невдоволені і сильно нарікали на Москву що так легко спустошила і віддала ворогови країну, яку люде піддали під її оборону. Перегнаних з-за Дніпра людей Самойлович хотїв осадити в Слобідській Україні, з тим щоб її передали під його гетьманську вдасть. Але московське правительство на се не пристало, бо ті слобідські українські землї були під властю московських приказів. Тодї Самойлович осадив правобережцїв на степовім пограничу, понад р. Орелею. Сї перегони людей з правого берегу зістали ся в народнїй памяти під назвою „Згону". Новий король польський Ян Собеский, вибраний 1676 р., збирав ся повести з Туреччиною велику війну, щоб відібрати назад Поділе.

Для того Польща відступила Москві Київ на віки, за 200 тис. рублів, і уложила з нею трактат вічної згоди в 1680 роцї та заохочувала до спільної війни з Туреччиною. Але разом з тим вели ся переговори про мировий трактат Москви з Туреччиною. Московські бояри питали ся тодї Самойловича і він радив Полякам не вірити, в союзи з ними не заходити, а помирити ся з Туреччиною, але виторгувати від неї землї від Днїпра до Дністра, а бо хоч до Богу. Московське правительство послухало сеї ради, але хан спротивив ся, і стали на тім, щоб границею прийняти Днїпро, а край між Дніпром і Богом зіставити пустим. Так і списано трактат між Москвою й Туреччиною в 1681 р.; але при затвердженню його в Царгородї вичеркнено сю статю, щоб землі між Днїпром і Богом зіставали ся пусті, — бо Туреччина хотіла їх освоїти.

Але се вело ся їй дуже тяжко. По чигринських походах 1677—8 рр. Турки зіставили правобічну Україну під регіментом Юрася Хмельницького: сподївали ся. що славне імя притягне до нього людей, але Юрась крім славного імени нічого взагалі не мав і не спроміг ся нїчого путьнього зробити в таких трудних обставинах. В 1681 р. Турки забрали його з України, а її віддали.

Український літописець Величко оповідає, що Юрась Хмельниченко, потім ще раз був висланий на Україну, після Дуки але скінчив гірко, бо за те що замучив одного богатого немирівського Жида Турки засудили його на смерть в Камінці й задушили. Але се досить сумнівне оповіданнє—з иньших джерел про се нічого не знаємо.

Поляки 1683 р. і так його-заходи скінчилися, а по нїм вже Турки не спромогли ся на нїякі замітнїйші заходи коло заселення тутешніх країв, хоч пробували й пізнійше щось з тим краєм робити. З більшим успіхом повели заселеннє правобічної України ріжні осадчі з руки польської. Собеский в своїх війнах з Туреччиною хотів мати поміч козацьку і ріжні ватажки з його поручення збирали козаків. Були козаки і в поході Собєского 1683 року, як він ходив ратувати Відень від Турків, служили йому добру службу, і він заходив ся заселити полудневу Київщину- ріжним народом, щоб мати з нього козацьку службу. Універсалом 1684 р. Собєский призначив на козацькі осади землї на полуднє від Роси, обіцюючи всякі права і свободи, і се потім потвердив і сойм (1685). Тодї зайняли ся скликуваннєм людей свої люде, що прийняли титули полковників тутешніх полків: Іскра в Корсуні Самусь в Богуславі, Абазин на Побожу, а Семен Гурко, прозваний Палїєм—найбільш славний між ними, зайняв Хвастівщину, між Росею і тодїшнєю границею Гетьманщини.

До них народ повалив валом і з правого берегу—з Полїся, з Волини, з Поділя, на тутешні слободи, і з лївобічних полків, особливо з сусідніх полудневих Гадяцького, Лубенського, Миргородського. Як перед тим валом валив нарід з правого боку на лівий, так тепер ішов назад, так що застави на них ставили і силоміць перепиняли, і не могли стримати.

Саме тодї старшина в лївобічній Украінї. скориставши з попереднього припливу селянських осадників, починала заводити всякі податки і панщину на селян, тіснила їх в землях; то ж тепер на поклики Палія й иньших полковників на вільні землі посунула їх сила силенна. За яких три-чотири роки зявила ся знову значна людність козача і значне козаче військо на Правобережу. Воно було на руку Собескому в його війнах з Туреччиною; але під Польщею жити не хотіло, і вже з 1688 р. починає Палій з иньшими полковниками заходити ся коло того, щоб приєднати сі відновлені правобічні полки до лівобічної Гетьманщини.

Назад Зміст Вперед