UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Михайло Грушевський "Історія України"
Доба козацька

65. Польські переговори з козаками і гетьман Сагайдачний

Посмівали ся козаки з Турків та на весь світ про себе славу пускали—а Полякам від того душа терпла! По кождім походї козацькім султан давав наказ своїм башам, аби йшли на Україну, знищили ті замки, „паланки" пограничні, звідки козаки в походи виходять, та поставили там свої замки й залоги турецькі. І справдї не минало року, щоб на пограниче українське не вибирало ся військо турецьке, або принаймнї .не йшло чуток про його приготовання до походу. Польське ж прави-тельство, витративши ся на московські походи, немаючи чим заплатити за них свому військови, сидїло сї всї роки зовеїм без усякого війська. Нїхто не хотїв іти служити, не діставши грошей за попереднє, і у Жолкєвского бувало всього війська 300—500 чоловіка! Тому на кожду вість про похід турецький в Польщі не тямили себе з переляку. Виправдували ся, перед султаном, що козаки ходять без їх волі, бо правительство польське скільки мога їх нищить, але вони виходять з московських країв. Правда, винні були не тільки козаки: не без гріха були й ріжні польські та українські пани, що мішали ся в молдавські справи, лазили туди з військами, і тим дражнили Турків,—але все валено на козаків.

Пробували їх якось погамувати. В 1614 р. Жолкевский загрозив козакам, що піде на них військом, коли не перестануть своєволити, і почав ладити ся до походу. Але козаки тих заходів не злякали ся і стали громадити ся під Переяславом до війни. Жолкевскому нї з чим було йти туди, і так його погрози зістали ся порожнім словом. Правительство звернуло ся до помочи панів. Воно висилало на козаків так звані комісії, себ то просило виднїйших українських панів, аби вони разом з Жолкевским поладили відносини козацькі, як королівські комісари; при тім розуміло ся, що такий пан не піде сам, а поведе з собою свій полк дворовий, кількадесять або й кількасот людей, і так збереть ся якесь військо. Почавши від року 1614 трохи не кождого лїта висила-но таке комісарське військо на козаків, щоб воно завело між ними лад. Але не вихидило з того нічого. Козаки звичайно просили дати їм на письмі „ординацію", які порядки комісари хотіли між ними завести, потім знаходили в тій ординації ріжні пункти, на котрі не можуть згодити ся,—бо й справді жадання комісарські були такі, що козакам на них ніяк не можна було пристати: щоб козаки стерегли границь, а чужих країв не зачіпали, жили на Низу, не виходили на волость, а пробуваючи на волости у всім слухали ся б старост і панів, в маєтках котрих пробувають. Козаки казали, що будуть посилати своїх послів до короля, аби їх до такого не примушував, і на тім комісія звичайно кінчила ся: наказувала, щоб козаки тим часом шанували ся, на чужі краї не нападали, своєвільств не чинили; козаки обіцяли, а тим часом робили далї що хотїли.

Се була політика тодішнього гетьмана Петра Сагайдачного: не доводити до війни з Польщею, обіцяти тим часом і ніби корити ся, поки прийде такий час, шо правительство польське буде козаків для своєї війни потрібувати,—а поки шо поширювати силу козацьку на Україні. Гетьманом чуємо Сагайдачного в перше в морськім поході 1616 р., що вславив ся здобутем Кафи, як то потім оспівують вірші на похорон його.

Але настав на гетьманстві він мабуть трохи скорше, бо вже від р. 1614 бачимо в козацькій політиці отой самий напрям, яким визначив ся Сагайдачний. А може й перед тим уже гетьманив, з ріжними перервами. як і пізнїйше мусів не раз уступати ся перед провідниками своєвільників—бо наші звістки про гетьманів козацьких взагалі дуже неповні в тих часах. В народній памяти він майже не задержав ся-коли не рахувати звісної піснї про те як Сагайдачний проміняв жінку на тютюн та люльку—необачний!

Пісня ся не передає зовсім дійсного характера славного гетьмана— так як з Байди Вишневецького зробила запорозького гуляку. В сучаснім громадянстві славили Сагайдачного навпаки, як дуже розважного, глубокого політика, що вмів поставити козаччину на службу загально народнім справам і зробив з війська козацького опору національного українського житя. Те що тільки накльовувало ся 1590-х роках, за часи Лободи й Наливайка, з далеко більшою свідомістю й виразністю здійснив Сагайдачний і відкрив тим нову добу в історії українського житя.

Родом він був з західньої Галиччини, з перемиської землі (з Самбіршини), з якоїсь мабуть дрібної шляхетської родини, як герб на його образку натякає. Виступає перед нами, як представник тих Галичан, що з своєї тісної отчини посунули тодї на широку Україну наддніпрянську будувати народню українську справу. Вчив ся в острозькій школі, потім вступив до війська козацького; називають його учасником молдавської й ливонської війни (1600-1601), так що мабуть ще в 1590х роках уже був він у війську.

Але ся діяльність Сагайдачного нам незвісна—аж в останніх роках свого житя (1616—1622) висуваєть ся він на перший плян сучасного українського житя. Перед тим уже прославив ся він як незвичайно зручний і щасливий вожд козацький. Ось як пише про нього сучасник Поляк Ян Со-бєский, що нераз бував з Сагайдачним у походах; Скільки проводив він запорозьким військом, всюди був окритий славою подвигів на суші й морі і мав незмінне щастє. Кілька разів погромив Татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не меньше прославили його морські походи-і тут завеїди мав він щастє, зруйнува” кілька великих міст турецьких в Европі й Азії, попалив околицї Константинополя. Взагалі був се чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив житє, в битві був перший, коли приходило ся відступати—останній; був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не піячив—як то звичайно у козаків; на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний; супроти козацького своєвільства бував дуже суворий і карав смертю за провини.

Перед правительством Сагайдачний вперше заслужив ся дуже московській війнї 1617 р.: козацька поміч королеви тодї страх була потрібна, але й козаччинї ся війна трапила ся під добру пору, тому Сагайдачний з великою охотою взяв участь в сїй війнї. Комісії напосідали на козаччину все більше і по козацьких походах на Туреччину комісари знову вибрали ся з військом на Україну, домагаючи ся, щоб козаки не зачіпали Турків, не бунтували людности на Українї, щоб відправили з війська свого всяких людей новоприбулих і до козацтва не залежних і звели цїле військо козацьке на одну тисячу, а всі иньші щоб вернули ся в звичайне піддансгво! Сагайдачний з старшиною, щоб не доводити до війни, обіцяв і приймав сї умови, з тим щоб у короля просити потім зміни декотрих пунктів. Але все тяжше ставало отак викручувати ся, і дуже добре трапило ся для них, що саме під ту пору як комісари змушували козаків підписувати таку „ординацію"—король польський заходив ся коло війни з Московщиною. Сойм польський не хотїв давати грошей на війська на сю війну, вся надїя була на козаків. Королевич Володислав, щоб добити ся корони московської (під час смути бояре московські вибрали були його царем, але потім відрекли ся), пустив ся в Московщину з малими силами і треба було його ратувати. Сагайдачний сподївав ся, що тепер за московською війною підуть в непамять всі ординації комісарські й почав збирати військо. Під покровом сих зборів козаччина своєволила на Україні цілу зиму і весну 1618 р., тільки лїтом Сагайдачний вибрав ся, ведучи більше 20 тисяч самого вибраного війська і пішов під Москву, де стояв королевич Володислав По дорозі нищив Московщину, здобував кріпости й городи і нагнав великого страху, так що за чудо вважали, як котрому місту удало ся від його відсидітись. Зійшов ся з королевичом, що страшенно утішив ся з цїлим військом сею козацькою помічю, і зараз же вчинив разом з польським військом нічний напад на Москву. Але в Москві знали наперед, що буде напад і встигли приготовити ся, так що здобути Москви не вдало ся. Одначе правительство московське по сім стало далеко податливійше на польські жадання в переговорах і польські сеймові комісари, що були при Володиславі, сповняючи бажаннє сойму, щоб сю війну закінчено як найскорше, скористали з сеї податливости московської сторони і прийшли до згоди з Москвою. Се було дуже неприємне Володиславу, і Сагайдачний теж стояв за дальшу війну з Москвою, але нїчого було робить: війну скінчено.

Тепер маючи спокій з московської сторони, правительство польське на лїто 1619 р. знову вислало Жолкєвского з комісарами й військом—робити порядок з козаками. Знову стали жадати, щоб козаки своє військо зменьшили, на море не ходили, човни попалили і таке иньше. Се було чорною невдячністю польського правительства по тім, як воно кликало козаків на милость божу й мало їх двадцять тисяч в своїй службі, а тепер казало їм всім вертати ся в підданство, зіставивши якусь одну або дві тисячі. Та що робити! Жадало, инакше грозило війною, а Сагайдачний до війни не хотїв доводити Між військо роздано за службу 20 тис золотих і тим трохи заспокоєно його. Кінець кінцем стало на тім, що буде козаків 3000 (а їх десять тисяч зібраних стояло під час сих переговорів!). Підписано умову, комісари ро-зійшли ся. Сагайдачний поїхав на Січ—про око палити чайки козацькі. Козаки нарікали на Сагайдачного за таку податливість, і на Низу кінець кінцем вибрали иньшого гетьмана, Бородавку. Але Сагайдачний чекав, сііодїваючи ся, що Польщі прийдеть ся таки чи скорійше чи пізнїйше поклонити ся козакам, як прийде потреба. А тим часом зайняв ся справою, яка задавала польським плянам болючійший удар, ніж які небудь козацькі своєвільства.

Назад Зміст Вперед