UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Михайло Грушевський "Історія України"
Доба козацька

62. Козаччина по лубенськім погромі

Сумно стало на Україні по лубенськім погромі. Як стара пісня співає: Промовить тихий Дунай до Днїпра-Славути: „Дніпре-батьку, Славуто! Сам собі я думаю, гадаю, Чом я твоїх козаків у себе не видаю? Уже чверть года три місяці вибиває, Як твоїх козаків у мене не має... Всї мої квіти луговиї, низовиї понидїли, Що твоїх козаків у себе не виділи.

Хоч Жолкевскому не удало ся знищити козаччину до останку, як він задумував, проте лубенський погром усеж таки дуже придавив козаччину. Зігнано її з „волости", загорожено заставами довіз припасів на Запороже і законом сеймовим скасовано всі права війська козацького і його орґанїзацію. А що найгірше—і серед самої козаччини під впли. вом того упадку починаєть ся небезпечне роздвоєннє, внутрішня війна: частина більш смілива й безоглядна розпочинає боротьбу з частиною більш розважною, що хотіла піддобрити ся до правительства, аби вернути собі давні відносини. Се було продовженнє попереднього роздвоєння між Запорожцями та Наливайківцями, але тепер воно виливало ся в форми різші нїж перед тим, так що доходило до крівавих битв між ними, і одна сторона против другої шукала помочи навіть у польського правительства, просячи, щоб дало їм з своєї руки старшого. Поляки тїшііли ся з того—нехай мовляв козаки одні других погризуть, будуть покірнїйші. Але усобиця довго не трівала. Славний гетьман Самійло Кішка обеднав козаччину; рядом походів в 1599 р.—на море і на Молдаву підняв дух в козаччинї, а слїдом прийшли такі обставини, що й правительство мусїло звернути ся до козаків та попросити їх помочи.

Перед тим гетьмани козацькі, які настали по лубенськім погромі—Василевич, Нечковський, Байбуза, пильнували придобрити правительство до козаччини, добуваючи вісти про Татар; Польща не воювала нї з ким і козацької помочи не потрібувала. Але весною 1600 р господар Волохів мултянських (Валахії) Михайло зачіпив польського підручника, молдавського господаря Могилу—хотів забрати від нього Молдаву. Правительстео польське заходило ся боронити Могилу і покликало на поміч свому війську козаків. Самійло Кішка, котрого память народня знає тільки як героя козацького бунту на каторзі турецькій та визволення невіль-

ників козаків з турецької неволї, варт далеко більшої памяти як зручний український політик, що добре оцінив хвилю і вмів її використати для того, щоб вернути козаччинї забране від неї по лубенськім погромі. Коли польський гетьман Замойский післав до козаків кликати їх в похід на Молдаву, Кішка пустив се поза ухо; підождав, щоб попросив сам король по тім, як їх на повне зни-щеннє засудив та за зрадників проголосив. Мусів король сам писати до тих зрадників. Кішка відповів, що рад служити—одначе йти не спішив ся. В польських кругах пішла горячка, шукали кого б до козаків післати, як їх до походу прихилити. Кінець кінцем Кішка дав знати королеви, що козаки підуть на війну тільки з тим, щоб з них знято засуд, невинно на них вложений,—вернено їм давнїйші вільности й права, та щоб захищено від усяких кривд, які дїють ся їм від старостів та урядників українських. Заявив одначе, що козаки йдуть в похід не чекаючи сповнення сих жадань, бо покладають ся на те, що король сї жадання сповнить. І справдї пішли в похід. Війна пішла досить легко, але вона ще не скінчила ся, як зачала ся нова, далеко тяжша—з Шведами в Ливонїї. Знов правительство польське мусїло просити козаків, щоб не відтягали ся й від тої нової війни. А Кішка знову повторяв жадання козацькі. І сойм сим разом видав закон, котрим уневажнив попереднє скасованнє козацтва, зняв з нього засуд і хоч з ріжними застереженнями і обмеженнями, таки привернув йому давнї права.

Се був дуже важний початок, і Кішка ужив всього свого впливу і впасти у козаків, щоб їх прихилити до участи в сїй далекій і неприємній для козаків війні та задержати їх у ній до кінця. Дуже тяжко приходило ся козакам воювати в тій далекій і спустошеній країні. Вони потратили людей, коней і всякий припас (людям місцевим при тім також дали ся сильно в знаки). Сам Кішка наложив головою, убитий при облозї міста Фелїна. Кілька разів потім зміняли ся гетьмани, не можучи вдоволити козаків в тих трудних обставинах,—але козаки таки витрівали в війні до кінця, щоб не вийти „з служби королівської та на тій підставі доходити ріжних прав і свобід для себе на Україні. І справдї потім, вертаючи ся на Україну по тій війні (1603), військо козацьке домагало ся, щоб його трактовано на рівні з польським і щоб на Україну не вводили польського війська; за свою службу козацтво хоче для себе повної свободи і прав шляхетських, і стає на ново господарем на Поднїпровю, як перед лубенським погромом. Повно в сучасних листах жалів шляхетських, що козаччина „бере гору" і своєволить, і нема на неї впину і ради.

Шляхта накликала правительство, аби приборкало козаків, але не час був на те. В тім часі ріжні пани з України й Польщі заходили ся коло так званого царевича Дмитра, що знайшов ся на Україні й збирав ся доходити царства московського, як син покійного царя Івана. Ті пани, та й сам король з ними сподівались поживити ся коло завірюхи, що мала підняти ся з того приводу в Московщині. Одначе не хотїли мішати в ту справу самої Польши, а ставили справу так, що то на власну руку ріжні пани помагають Дмитрови,—а ті пани до помочи закликали козаків. Почавши від року 1604 раз-у-раз ріжні пани збирали козаків в похід на Московщину, захваляючи здобичу московську. Раз-у-раз многотисячні ватаги козацькі йшли в Московщину, потім справді з богатою здобичею вертали ся на Україну, а на їх місце йшли все нові й нові. Се була так звана „смута московська" що від року 1604 потягла ся майже повних десять літ, розбила Московщину і з тоі могутної перед тим держави зробила здобич для ріжних вояцьких і козацьких ватаг. Оден по другім зявляли ся ріжні зайдиголови, що називали себе московськими царевичами або царями і з ватагами польських або литовських вояків, козаків донських і українських ходили по краю, збирали гроші, здобували городи. Горіли городи московські; кровавими слідами червоніли московські сніги, а на Україну, на Литву, в Польщу барилками везли ся гроші московські, возами дорогі одежі, парчові кафтани, соболині шуби.

Кінець кінцем і король не втерпів, бачучи таке останнє розбите московське: рішив сам іти походом на Москву, щоб попробувати засісти на царськім престолі. Сойм польський одначе грошей йому на се не хотїв давати, і знов уже від самого короля пішли ріжні дворяне кликати козаків в похід на Москву. Охочі знаходили ся не сотнями і тисячами, а десятками тисяч. Але що то значило! Ми вже знаємо, що ті люде які приставали до козаків вважали, що як вони сповняють службу королівську, то вже вони люде свобідні, нікому не підлеглі ні вони, нї їх сімі, нї господарства не знають ні пана нї якогось начальства окрім старшини козацької. З кождим новим покликом па королівську службу прибувало такої вільної показаченої людности.

Не вдоволяючи ся походами московськими, козаччина ходить на землї татарські, турецькі, волоські, пускасть ся на море. Мало маємо про се звісток—хіба припадком. Зачуваємо наприклад про великий похід 1606 року, коли козаки здобули десяті, галер турецьких з усім припасом; напали з моря на Варну, здобули місто, і -забрали більше як на 100 тис. золотих здобичи. До сього походу прикладають стару пісню

Потім в осени 1608 р. здобули козаки Перекоп якимись хитрощами, розбили і спалили. На другий рік на 16 чайках пішли на устє Дунаю, попалили й пограбнли тамошнї міста: Ізмаїл, Кілїю, потім також Білгород, та не встигли забрати з собою здобич, бо сполошили їх при тім Турки. Нам сі згадки інтересні, бо свідчать про буйну тодішню енергію козацьку, що даючи ся в знаки сусідам, заразом ширила свобідний дух і волю також на Україні, ламаючи кайдани панської неволї.

За сї власне часи, коли само правительство польське заходило ся витягнути з України як найбільше козаччини,—нечувано зростає та величезна маса „непослушних" міщан і селян, і Україна східня, поднїпрянська й задніпрянська, козачить ся, виходячи з послушности панської, а сили козацькі зростають страшенно.

Назад Зміст Вперед