UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Михайло Грушевський "Історія України"
Доба литовсько-польська

52. Переміни в житю і устрою громадськім

Прилученнє до Польщі українських земель в 1569 роцї мало важне значіннє, бо завершило перестрій їх громадського устрою на польський взір. В західнїх українських землях, що були прилучені до Польщі ранїйше: в Галичині, в Холмщинї і на Поділю, се стало ся скорше. Формально там заведено польське право і польський устрій в 1434 р., але ще перед тим польське панство, наплинувши сюди, перемінило все на польський лад. В українських землях, що належали до вел. кн. Литовського, теж право, устрій і всї обставини житя від самої вже унїї 1385 р. правительство литовське наближало і раз-у-раз нагинало до польських взірцїв. Литовський Статут—збірник законів вел. кн. Литовського, виданий вперше в 1529 р., в тій першій редакції задержав в собі богато з старого права українських і білоруських земель, що в них зістало ся з часів іще Київської держави. Але вже в другій редакції Литовського Статута, 1566 р., все се значно змінено на польський взір, і в устрою держави та в управі земель заведено важні зміни на взірець Польщі. Зіставало ся одначе чимало й ріжниць, а їх знесло і покрило отеє при-лученнє решти українських земель до Польщі.

Правда, грамоти 1569 р., прилучаючи їх до Польщі, полишили дещо з старого: зіставили українську мову в урядованню і в зносинах правительства з сими землями, зіставили дотеперішнє право—власне той Литовський Статут 1566 р.; заведено тому й осібний апеляційний суд для сих земель. Але сї відміни довго не продержали ся, по части тому, що загальне житє держави втягало в себе все сильнійше наші землі, а також і тому ще, що з прилученнєм до Польщі сюди посунула велика сила Поляків, які позаймали уряди, ріжними способами подіставали маєтки і—ополячили тутешнє житє. До 1569 р. в землях сих Полякам не можна було нї діставати посад, нї володіти маєтками, а тепер стало можна, і се була друга велика зміна, яку приніс 1569 рік.

Українське житє наломано на польські взірцї і ополячено. Був се повний, перестрій зверху і донизу, який не зіставив каменя на камені в українськім житю. Він перемінив його на польські взірці, і на самий спід його зіпхнув українську людність, яка тримала ся своєї української народности. Зазначимо тепер головнїйші прикмети нових порядків, принесені ними зміни і їх значіннє для українського житя.

Князі й магнати, що перед тим мали дуже велику вагу і держали в своїх руках всю управу, тепер були зрівняні в правах з рядовою шляхтою,—хоч на ділі, завдяки свому богацтву, вони й далї високо підіймали ся над нею, держачи в своїй службі не раз цілі юрби біднїйшої шляхти. Податки і військову службу з шляхти знято, вона тепер не знала майже ніяких обовязків, а дістала величезні права До неї належало законодавство на соймах і вона кермувала ним на свою користь; шляхта вибирала зпоміж себе судів і иньших урядників; коронні землї роздавали ся шляхтичам в доживотні держави і вони правили ними як поміщики; ніхто крім шляхтичів не міг дістати ніякого уряду світського, а навіть і духовного. Шляхта правила всїм, всім кермувала собі на користь, і король мусів робити, чого вона хотіла Вдасть королівська, взагалі всяка публична власть була дуже слабка: все було повернене так, щоб боронь Боже шляхтича не стіснено нї в чім. Не було на шляхту ніякого суду нї управи, так що шляхтич міг собі робити що хотів, не боячи ся ніякої кари навіть за найтяжші вчинки—навіть заподіяні шляхтичеви, а не казати вже коли покривджено не шляхтичів: тим на шляхтича не було ніякої управи. При такій безправности і безсудности шляхтичі привикли доходити всього силою, тримали оружні ватаги на своїх дворах, зводили нераз чисті битви між собою, і се знов особливо давало ся в знаки не-шляхтї, яка була віддана, можна сказати, вповні на ласку шляхетську.

Міста (городи), які в давнїйших часах були центрами політичного житя, стратили тепер в нїм всяке значіннє. З наданнєм самоуправи по німецькому праву вони виключали ся з загального складу землі, а знов самі між собою не були звязані ніякою орґанїзаиією. Кожде місто було само для себе маленькою осібною республікою. Так мало бути, а на практиці таке відокремлене становище віддавало майже всіх міщан без виїмку в повну залежність від шляхетської управи, чи від поміщиків. На напрям законодавства міщане не могли мати нїякого впливу, бо не мали участи в соймах; законодавство лежало в руках поміщиків. шляхти, а та систематично кривдила міщанство на користь свого поміщицького господарства. Все се кінець кінцем зруйновало міста і культурно і економічно, позбавило край того добра, яке в нормальних обставинах могли б йому давати міста, і наповнило їх нарешті зайшлим народом, особливо жидівським, бо Жиди краще нїж иньші вміли приноровити ся до тих неможливих обставин, в які поставило міщан шляхетське хозяйство Польщі. А особливо українська людність в містах була поставлена в тяжкі умови, бо навіть звичайними .міщанськими правами Українці не могли користувати ся.

Ще більше одначе потерпіло селянство, народня маса українська. Давнє невільництво, що так було широко розвинуло ся в останніх віках державного житя, тепер поволї вигинуло (в XV- XVI вв. до решти); але зате властиво все селянство спинило ся в обставинах дуже близьких до давнього невільництва. Все селянство стратило права на землю: вважало ся, що селяне сидять на землі панській або королівській (властиво се було те саме, бо всї землі королївські були роздані в доживотні держави панам, які правили ними так як і поміщики). Селянина приковано до того панського маєтку, де він уродив ся, і позбавлено права свобідного переходу: не тільки селянин-господар. але й дїти його не могли відійти від свого поміщика без його дозволу, хіба крадькома - але за ним гонили і розшукували тодї як дикого звіря, як раба-утїкача давніх часів. Пан мав повне право над житем і маєтком свого підданого: міг його вбити, забрати грунт, маєток, як хоч укарати і за се нї перед ким не відповідав, і навіть не можна було на нього скаржити ся: сам король не мав права мішати ся в відносини між паном і його підданим (на сїм пунктї була до кінця значна ріжниця між правом литовським і польським, і значна переміна зробила ся з прилученнєм українських земель до Польщі). Тільки селяне королівських земель мали право скаржити ся до королівського суду, але суд сей був дуже тяжкий, треба було удавати ся до нього аж до столиці, судили в нїм такіж пани-поміщики, а як рішеннє й випадало на користь селян, то пан-державець звичайно не слухав ся його, і тому селяне дуже мало користали з сього суду навіть в Галичині, а з дальших земель і зовсім до нього не звертали ся.

Так селянина кінець кінцем позбавлено всяких прав не тільки політичних, а й горожанських, людських, і для виходу з сього невимовне тажкого становища йому не зіставало ся нїякої законної дороги: не було йому нї якого виходу з сього життя крім повстання і втїкачки— і з сеї останньої дороги він головно й мусів користати.

Назад Зміст Вперед