UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Михайло Грушевський "Історія України"
Житє державне

18. Русь

В звістках чужоземців, які маємо з ІХ і Х віку, наші князі й іх війско, все зветь ся Русю, руськими. У нас же Русю звала ся Київщина. Здогад нашого старого літописця, що імя Руси було принесене з Швеції, варяжською дружиною, не справджуєть ся: в Швеції такого народа не знати, і Шведів ніколи у нас сим іменем не звали. Звідки се імя взяло ся в Київщині, ми не знаємо й не будемо вгадувати. Але нам важно, що се імя так тісно звязане з Київом, і з того міркуємо, що звістки про Русь і руську дружину, які маємо у чужоземних джерелах ІХ і Х вв., належать до Київської держави: до тих князів і. дружин, котрих столицею був Київ. Арабський письменник ІХ віку так описує сі руські друживи: Русь не має ні земель, ні сел, ні поля, вона промишляє тільки продажею соболиних і иньших шкурок. Вона нападає на землі Словян і забирає там людей в неволю, а потім продає їх в Ітилі або в Болгарі. Коли у Русина родить ся син, батько дитини кладе перед нею голий меч і каже: „я не лишу тобі ніякого маєтку, матимеш тільки те, що здобудеш сим мечем".

Сусіди знали сю Русь—київську дружину, як вояків і купців: вона нападала на сусідні землї, забираючи здобич і людей, і торгувала сим товаром. Ми бачили вище, як нерозривно звязані були в тім часі війна і торговля; купець мусів бути воякою, вояка був заразом купцем і свої здобутки пускав на сусідній торг, щоб обміняти на гроші, зброю і всякі окраски, якими лишали ся тодішні люде. І Київ, столиця руського купецтва, був заразом столицею сеї воєнної Руси. Константин Порфирородний сто літ пізнійше від того арабського письменника так описує її житє: „Як настає місяць ноемврій (падолист) зараз князї руські з усею Русю виходять із Київа і йдуть на „полюдьє" (збираннє дани), в волости Словян, Деревлян, Дреговичів, Кривичів, Сіверян й иньших Словян, підвластних Руси. Там перегодовують ся вони цілу зиму, а в місяці апрілї, як ростає лїд на Дніпрі ріці, вертають ся до Київа. Тут вони споряжають свої човни і їдуть до Візантиї, як уже було росказано". Сї київські дружини в ЇХ і Хв. складали ся з місцевих людей і з захожих Варягів. В першій половинї Х віку сере?, висшого київського боярства: намістників київського князя і начальників дружини бачимо таку масу Варягів, що за ними зовеїм на другий плян відійшли місцеві люде. Маємо імена послів київського князя і його намісників в трактатах з Візантиєю 907, 911 і 944 рр., і серед них більше скандинавських імен, як словянських. І серед дружинного війська було богато Варягів. Се був час усобиць в скандинавських землях: в Швеції й Норвегії, і чимало ватажків „конунгів" (те саме слово, що наше князь), ріжних значних людей, а з ними— богато рядових вояків пускало ся в світ, здобувати собі нові оселї або вступати в службу ріжних володарів. До першої половини XI в. (до смерти Ярослава) раз у раз стрічаємо у наших князів в службі варязькі дружини. Було се дуже добре для них військо: добрі вояки, сміливі, охочі, а при тім не звязані нічим з краєм, з людністю—хоч на чужих їх посилати, хоч на своїх людей.

Тому що так богато було тих скандинавских вояків між київською „руською" дружиною, часто і саму Русь називано скандинавським, або инакше „норманським" народом (Норманами, або північними людьми звали тоді скандинавських вояків в західніх сторонах, куди вони теж з часта навідували ся по здобич, —так як у нас звали Варягами). А київський літописець виміркував собі, як ми бачили, що й саме імя руське прийшло мабуть з Варягами з Швеції.

Назад Зміст Вперед