UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

ІСТОРІЯ СУЧАСНОГО СВІТУ

Розділ 2

 

ПРИСКОРЕННЯ ТЕМПІВ НАУКОВО- ТЕХНІЧНОГО ПРОГРЕСУ В ІСТОРІЇ СУЧАСНОГО СВІТУ

Технологічні рівні, які у своєму розвитку пройшло людство. Значення наукової революції для наступних генерацій. Промислова революція та технологічні перевороти епохи становлення і зрілості індустріального суспільства. Науково технічні революції XX ст. Історичний досвід використання досягнень науково технічного прогресу для виходу країни із тяжкого економічного і соціального становища. Головні тенденції розвитку глобального технологічного простору.

Вивчаючи історію сучасного світу, слід постійно мати на увазі, що суспільство є вкрай технологізованим. Техніка — це складова технології, тобто системи інструментальних і апаратних засобів. Сама технологія є складною системою, в основі якої — використання знарядь, інструментів, апаратів, які спираються на напрацьовані людством навички, знання і вміння, а також адекватна інформація, система управління необхідними ресурсами (кадровими, транспортними, фінансовими, енергетичними, сировинними), нарешті підсистема різних соціальних, економічних, екологічних та інших наслідків, пов'язаних із запровадженням цієї технології.

У своєму історичному розвитку людство пройшло декілька технологічних рівнів, або укладів. Перший рівень базувався на використанні енергії, сили, навичок і знань людини (первісне суспільство). Другий основувався на використанні енергетичних можливостей природи: вітру, води, вогню, сили тварин (традиційне суспільство). Третій рівень був пов'язаний із винайденням і застосуванням парових машин і відповідних засобів пересування: паровоза, пароплава (час індустріального суспільства). Четвертий пов'язаний із промисловим використанням електрики, хімізацією виробництва, застосуванням двигунів внутрішнього згоряння, механізацією основних видів промислової, сільськогосподарської праці, зі створенням електроніки, процесорів, сучасної обчислювальної техніки і засобів зв'язку, виникненням і використанням атомної енергетики (перехід від індустріального до постіндустріального суспільства). П'ятий рівень являє собою максимальну автоматизацію всіх процесів у промисловості, сільському господарстві, видобувних галузях, освіті, науці, культурі, побуті і т. ін. У поєднанні з новітніми біотехнологіями, можливістю створення матеріалів із заданими властивостями, гарантією екологічної безпеки і максимально раціональним використанням земних і космічних ресурсів він становить технологічну основу найбільшої інформатизації та інтелектуалізації суспільства, що має вести до його матеріального і духовного добробуту.

Кожний із цих технологічних рівнів ставав можливим завдяки інформаційній революції, яка відбувалася у відповідний історичний період. Інформаційний фактор у глобально-історичному масштабі є вирішальним для розуміння людської історії і перспектив розвитку суспільства. Зрозуміло, що життя суспільства не зводиться до однієї тільки технології. Найважливіші фактори його розвитку — культура, релігія, мистецтво, національні традиції, соціальна творчість. Але, визнаючи це, слід розуміти, що в основі усіх цих видів людської активності лежать фундаментальні технології і процеси.

Індустріальне суспільство із притаманним йому технологічним способом виробництва веде початок від промислової революції, яка розпочалася у 60-х рр. XVIII ст. у Великій Британії. Проте вона була б неможливою без попередньої наукової революції, яка заклала основу індустріальному перетворенню світу.

Наукова революція — назва, дана для позначення докорінної зміни в ідеях про природу, в динаміці наукового пізнання, що відбулася в європейському інтелектуальному житті в період з середини XVI — до кінця XVII ст. Це був час формування вільної від церковних догматів, заснованої на накопичених протягом півтори тисячі років фактах та узагальненнях нової наукової картини світу, коли різко зросла кількість наукових відкриттів і визначних технічних винаходів.

До наукової революції привели багато факторів. Стрижнем змін стали суто інтелектуальні прориви. Невелика група людей, які занурилися в античні проблеми фізики, астрономії та анатомії (рух, небесні явища та будова тіла), зробила переконливі відкриття, що змінили західну, і не тільки західну, думку назавжди. Другим чинником був дедалі зростаючий інтерес до того, що нині відкидається як "магія", але свого часу вважалося серйозним інтелектуальним заняттям: алхімії, астрономії та астрології, герменевтики. Ці "чаклунства" об'єднувала переконаність у тому, що світ можна пізнати, і що відповіді на традиційні запитання складаються з простих, всебічних ключів до природи. Незважаючи на всі ірраціональні моменти, саме цей потяг до нових, нехай простих, рішень античних проблем надав можливості натурфілософам, як тоді називали вчених, вперше відмовитися від існуючих авторитетних теорій. Ще одним фактором впливу була тривала зачарованість Європи технологічними винаходами. Архітектори, навігатори, інженери, зброярі Ренесансу першими повірили в особливу важливість вимірювань і ретельних спостережень.

Середньовічні вчені не були зацікавлені у новому пізнанні, вони лише прагнули логічно мислити, знову і знову коментуючи єдино визнані джерела знання — Біблію, праці Аристотеля та його сучасників. Природознавчу науку у теперішньому розумінні заснував Галілео Галілей. Цей ренесансний вчений наприкінці XVI ст. буквально закрив античні книги і сам поглянув у телескоп на зорі. Він з дюймовою паличкою в руках спостерігав за рухом небесних тіл. Ті закономірності, які він виявив під час систематичної катетеризації, можна було репродукувати знову і знову в ході експериментів. Ця властивість і в наш час вважається ознакою точних наук. Незабаром його теоретичні пізнання послужили імпульсами не тільки для світу вчених, а й для прогресу у воєнному ремеслі та на мануфактурах. Найвидатніший філософ того часу Ф. Бекон проголосив дослідні знання основою наукових узагальнень. Він твердив: аби примусити Природу відкрити свої секрети, слід робити те, що звичайно не робиться. Він вважається засновником всієї сучасної науки, яка базується на експерименті. Третім засновником нового шляху в науковому пізнанні вважається Р. Декарт, який обстоював позиції раціоналізму. Найвидатнішим вченим того часу був англієць І. Ньютон. Він став засновником класичної фізики, відкрив закон всесвітнього тяжіння, розробив диференціальне та інтегральне числення, зробив низку дуже важливих відкриттів в оптиці, створив перший рефлекторний телескоп. Кожне з цих відкриттів стало основою для розвитку самостійних наукових дисциплін.

У період наукової революції великий крок вперед зробили фізика, математика, хімія, біологія, зоологія, медицина, географія, мінералогія. Глибокі дослідження природи привели до нового якісного стрибка в уявленнях про світ, до переконання в існуванні суворої природної закономірності, яку можна обчислили математично. Успіхи промисловості сприяли розвиткові механіки. Були винайдені барометр, вакуумний насос, мікроскоп, телескоп, термометр, хронометр та інші прилади.

Розуміння того, що наука має бути об'єднанням загальних зусиль і що необхідним є обмін інформацією задля того, щоб не витрачати час і сили, привело до інституалізації науки. Першу суттєву спробу втілити цей підхід було зроблено Лінцеанською академією у Римі у 1603 р. У ній працювала перша група вчених, які цікавилися всіма галузями науки і прагнули до публікації всіх своїх відкриттів. У 1662 р. було створено Лондонське королівське товариство, у 1666 р. — Французьку королівську академію наук. Академії давали можливість для наукового спілкування, міждисциплінарних досліджень, користувалися державною підтримкою.

Головний наслідок наукової революції — зародження сучасної науки, початок процесу диференціації наук, формування нових галузей знань, фундаментальних та прикладних наук, професійного поділу праці, спеціалізації досліджень. Важливо і те, що наукова революція заклала основу для індустріальних трансформацій світу у наступні століття.

Виникнення й існування індустріального суспільства зумовлене промисловою революцією. Промислова революція — назва, надана широкомасштабним соціальним та економічним змінам, пов'язаним із впровадженням та швидким розвитком машинної технології в Європі після 1760 р. У найглибшій своїй основі промислова революція мала застосування механічних процесів у виробництві2. Спочатку технічний переворот відбувся у британській текстильній промисловості внаслідок винайдення і широкого застосування прядильної машини Дж. Харгрівса (1767 р.), пізніших вдосконалень ткацького верстата Р. Аркрайтом та винайдення мюль-машини С. Кромптоном. Гідравлічна сила приводила у рух ткацькі верстати, але їх широке використання потребувало нового і порівняно дешевого

джерела енергії, машини — двигуна. У 1782 р. механік Дж. Уатт запропонував парову машину, яка могла приводити в дію текстильні машини із постійною швидкістю. Використання новації поширювалося з фантастичною швидкістю. У 1835 р. британська бавовняна промисловість використовувала 30 тисяч кінських сил енергії за рахунок парових машин проти 19 тисяч кінських сил за рахунок енергії води. Верстати і парові двигуни дали можливість значно підвищити продуктивність праці, зменшити вартість прядива і тканини. З 1785 по 1850 р. виробництво тканин в Англії зросло у 50,6 рази, а ціна зменшилася у 5,5 рази. Конкурентна боротьба спонукала підприємців шукати ефективні засоби зниження вартості товарної продукції, що вироблялася. Таким засобом стали досягнення науки і техніки, їх результати. їх розвиток став потрібним, що, власне, стимулювало науково-технічний прогрес.

Створення машин, у свою чергу, привело до великих технологічних змін у металургії. Бесемерівський конвертер, новації у коксуванні вугілля, віддзеркалювальна піч, прокатний стан дали змогу в декілька разів підвищити обсяги виробництва. Після бавовняної революції настає революція заліза. Ці вдосконалення якості металів дали змогу виготовляти більші за розміром та ефективніші машини. У Великій Британії зародився і другий етап промислової революції — коли машини, які вироблялися спочатку на попередній мануфактурній базі, почали вироблятися за допомогою машин. Виникло і стало стрімко розвиватися машинобудування. Індустріальна технологія одержала свою власну базу, що зробило більш однорідною технологічну структуру індустрії і сприяло її швидкому зростанню. В Англії виникла машинна фабрика як адекватна форма застосування машин, яка прийшла на зміну мануфактурі. З'являється залізничний транспорт і пароплавство. Нестача природних фарбників зумовлює створення штучних, що дає поштовх розвитку хімії.

Нові технології поширилися на сільське господарство, тим більше що тільки воно могло стати джерелом додаткових робочих рук для промисловості, яка бурхливо розвивалася. Сама по собі аграрна революція (механізоване сільське господарство насамперед) знаменувала таку ж радикальну зміну в заняттях людей, як і промислова революція. З її розвитком потреба ферм у робочій силі для виробництва продовольства зменшувалася, а це посилювало тенденцію залучення основної маси населення до міст. З часом одними з провідних тенденцій сучасного світу стануть грандіозні процеси міграції та урбанізації. Урбанізація і зростання населення були двома найбільшими соціальними змінами. Після двох — трьох поколінь, що жили за часів індустріалізації, більш ніж половина населення промислових країн вже мешкала у містах. Це було вперше в історії людства. Технологія промислової революції поєднувалася із вдосконаленнями в інвестуванні та фінансах, у корпоративній формі ділового підприємництва та державній економічній політиці. Зростаюча вага в суспільстві промисловців, фінансистів, підприємців та збільшення чисельності робітничого класу впливали на політичний лад XIX ст. У результаті промислової революції виникли протилежні доктрини соціалізму та невтручання держави у підприємництво. Промисловий переворот також поклав початок перетворенню аграрних країн в індустріальні та індустріально-аграрні. Таким чином, сутнісними складовими індустріалізації були механізація, перерозподіл робочої сили, реструктуризація економіки. За своїми економічними та соціальними наслідками промислова революція становила найбільш радикальну зміну у людському суспільстві від часів розвитку організованого сільського господарства. Наслідки цього масштабного перевороту ще не вичерпали себе.

З Великої Британії, яка у 1750 р. давала лише 2,9 % світового промислового виробництва, індустріальна хвиля "накрила" спочатку Західну Європу (частка Англії піднялася до 22,9 % у 1880 р., Європи без Росії — з 18,2 % у 1750 р. до 53,2 % у 1900 р.), досягла вершини в освоєній європейцями Північній Америці (частка США зросла з 0,1 % у 1750 р. до 23,6 % у 1900 р.). Разом із тим вона відкинула назад безнадійно відсталі у технологічному перевороті Китай та Індію, частка яких впала за той самий період з 32,8 до 6,2 % та з 24,5 до 1,7 % відповідно. Отже, Велика Британія стала центром технічної революції, яка докорінно перетворила технологічну базу у всіх сферах економіки і потім швидко поширилася у Північній Америці і Західній Європі як матеріально-технічна основа індустріального суспільства. Це знов збільшило розрив у технологічному рівні економіки між країнами — лідерами і більшістю країн Азії, Латинської Америки, Африки, де переважали доіндустріальні технологічні способи виробництва.

Наступний технологічний переворот індустріальної епохи розгорнувся в середині XIX ст. Він став логічним продовженням промислової революції. Його ядром було важке машинобудування; з'явилися перші електростанції; високими темпами розвивалося виробництво паровозів, пароплавів; будувалися залізниці і суднохідні канали. Було відкрито електромагнетизм, винайдено телеграф, динамо-машину. Розвивалася хімічна промисловість. Однак тут не було таких революційних нововведень, якими характеризувався кінець XVIII ст. Це була радше стадія їх освоєння і розповсюдження.

Набагато значнішою за масштабами та глибиною була технічна революція кінця XIX — початку XX ст. Її серцевиною стала енергетика: перехід від пари та кам'яного вугілля до електричного струму і рідкого палива; освоєння засобів масового виробництва і передачі на далекі відстані електроенергії; використання її для приведення до дії машин у різних галузях, зв'язку й освітленні; бурхливий розвиток електротехніки (цю технічну революцію інколи називають "електротехнічною"). Електрифікація виробничих процесів і побуту відкривала нові можливості передачі і дроблення енергії, покращання умов праці, перетворення віддалених регіонів. Це був крок у здійсненні мрії людства — одержувати дешеву енергію не трудомістким способом. Іншим кроком на цьому шляху стало освоєння видобування та переробки нафти, одержання гами рідких нафтопродуктів і використання їх у двигунах внутрішнього згоряння. Це значно здешевило перевезення вантажів та пасажирів. Виникли нові види транспорту — автомобіль, літак. Вони не тільки революціонізували транспорт, а й дали поштовх до перебудови кількох суміжних галузей — металургії, машинобудування, хімії. Це, у свою чергу, підштовхнуло гірничу промисловість, розвідку, видобування, збагачення і переробку різних видів мінеральної сировини в багатьох країнах світу, підвищило цінність її запасів у колоніальних країнах. Згодом загострилася міждержавна конкуренція за контроль над покладами корисних копалин, яка часом призводила і досі призводить до військових спроб розв'язання суперечностей.

Прогрес хімічної промисловості дав змогу організувати масове виробництво барвників, каталізаторів, ліків, мінеральних добрив. Застосування останніх у сільському господарстві разом із тракторами і набором вдосконалених сільгоспмашин та агротехнічних прийомів стало основою технологічного перевороту в аграрному секторі. В результаті значно збільшилася врожайність основних сільськогосподарських культур і продуктивність худоби; підвищилася результативність праці в аграрному секторі економіки; вивільнилася з нього значна кількість робочих рук, яких конче потребувала промисловість.

Як і раніше, досягнення науки і техніки стали основою чергової військово-технічної революції. Як показала історія, саме військові потреби і замовлення виступали головними рушіями прогресу науки і техніки. Поява військової авіації і танків, створення потужного військово-морського флоту, нових видів вибухових речовин, отруйних газів, використання засобів радіозв'язку — все це значно збільшило силу і різноманітність способів знищення людей, сприяло посиленню гонки озброєнь і підготувало базу для Першої, а незабаром і Другої світових воєн. У тих війнах, як відомо, загинули десятки мільйонів людей і, було заподіяно величезних збитків економіці і культурі багатьох народів світу. Винаходи людського мозку, творення людських рук все більше оберталися проти свого творця.

Радикальні зміни відбулися у формах організації суспільної праці. Місце ремісничих майстерень і мануфактур зайняли гіганти індустрії, тісно пов'язані між собою. Величезні масштаби технічних перетворень, що відбувалися, вимагали створення акціонерних товариств, а наприкінці XIX ст. — монополій. Усуспільнення праці досягло гігантських масштабів. Принципово змінилися роль і місце працівника у виробництві товарних цінностей і виробничих відносинах. Виникла потреба у кваліфікованому працівникові. З іншого боку, різко зросла чисельність вчених, інженерів, техніків, безпосередньо залучених до процесу розробки, виробництва і використання складної техніки. Все це разом привело до чергової революції в освіті. Внаслідок технологічних переворотів зросла продуктивність праці, подешевшало багато товарів (особливо у нових виробництвах), значно розширилася номенклатура товарів, покращилася їх якість. Відбулося загальне, хоча і нерівномірне, підвищення ефективності відтворення, рівня життя у розвинених країнах. Науково-технічний прогрес західної цивілізації змінив співвідношення цілей і засобів. Раніше виробництво було засобом, що забезпечував людське існування. Після XVIII ст. промислове виробництво із засобу перетворюється на ціль. Від його ефективності, рівня розвитку, від обсягу валового національного продукту залежить значущість держави у міжнародній ієрархічній системі, її здатність впливати на хід світових подій. Виробництво стало державним, цивілізаційним тотемом. Та цивілізація, яка домінує у сфері виробництва, нав'язує решті свою ідеологію і культуру як загальнолюдські.

Індустріальні технології змінили виробництво і спосіб життя мільярдів людей. Однак промисловий переворот створив і нові небезпечні суперечності, яких не знали попередні епохи. Насамперед змінилося становище людини у технологічному процесі. Творець машинної техніки підпорювався машинному ритму, ставав частиною інтенсивного технологічного процесу, додатком до машини, особливо із розвитком поточного і конвеєрного виробництва. Різко збільшився технологічний та економічний розрив між тими галузями, регіонами, країнами і цивілізаціями, які пішли вперед в освоєнні машинних технологій, нових технологічних систем, і тими, які відстали. Могутність науки й ефективність індустріальних технологій були спрямовані насамперед на створення знарядь знищення людини і засобів захисту від них, на розвиток військово-промислового комплексу, що подібно раковій пухлині роз'їдало економіку і суспільство, породило масу війн і врешті-решт поставило людство на межу самознищення. Індустріальні технології призвели до зростаючого втягнення у виробництво природних ресурсів і багатократного забруднення довкілля. Біосфера поступово стала втрачати здатність до самовідтворення. Виникла реальна загроза глобальної екологічної катастрофи.

Для технологічних переворотів XX ст., епохи занепаду індустріального суспільства і зародження постіндустріального, притаманне дуже тісне переплетення двох головних рушійних сил оновлення матеріально-технічної бази суспільства — наукового інтелекту і його матеріалізації у нових поколіннях техніки. Це дало підставу вести мову про науково-технічний прогрес та його втілення у періодичних хвилях перетворень — науково-технічних революціях (НТР).

В історії XX ст. простежуються дві науково-технічні революції. Перша НТР розгорнулася у розвинених країнах світу у 50 — 60-х рр. минулого століття. Треба зазначити, що її вихідну наукову базу було створено в результаті великих наукових відкриттів і винаходів кількома десятиліттями раніше. Її джерелом були видатні відкриття у фізиці (структури і ділення атомного ядра, що торувало шлях до керованої атомної реакції; квантова теорія, яка заклала основи електроніки), а також у хімії, біології, технічних науках. Ця революція базувалася на трьох головних науково-технічних напрямках: освоєнні енергії атома, застосуванні радіоактивності у різних галузях техніки; квантовій електроніці, створенні лазерної техніки, електронних перетворювачів енергії; кібернетиці та обчислювальній техніці, створенні генерацій нових ЕОМ.

Однак це — лише верхівка айсберга науково-технічного перевороту. Для його реалізації потрібні були докорінні перетворення по всій його глибині, аж до самих підвалин. Були створені верстати з числовим програмним управлінням і оброблювальні центри, автоматичні лінії та автоматизовані системи управління виробництвом і підприємствами. Атомна енергетика почала доповнювати або тіснити теплову. Бурхливого розвитку набули синтетичні матеріали — синтетичні смоли, пластмаси, хімічні волокна. Освоєно реактивні двигуни, що привело до перевороту в авіації. Найвищим науково-технічним досягненням XX ст. стало освоєння людиною космічного простору.

Варто зазначити, що на початку 1960-х рр. мало місце запекле суперництво між СРСР та СІЛА на предмет того, хто першим відправить у космос людину. Тодішній партійний лідер М. Хрущов висловив бажання комуністичної влади довести, що "наші успіхи у космосі незаперечно свідчать про переваги соціалізму над капіталізмом". Першим став Радянський Союз, який 12 квітня 1961 р. запустив на орбіту Землі корабель, пілотований Ю. Гагаріним. Тодішній президент Сполучених Штатів Дж. Кеннеді, аби підсолодити своєму народові гірку пігулку — поразку у космічних перегонах, заявив, що американці зовсім і не прагнули першими потрапити у космос, а головною метою державної політики було забезпечити націю телевізорами, що і вдалося. За часів Дж. Кеннеді телевізор з'явився у кожній американській домівці. Водночас у країні — батьківщині першого космонавта, телевізор був предметом розкошу, тобто недоступним для переважаючої частини населення ще дуже довгий час. Цей епізод демонструє життєві пріоритети двох систем: розвинений капіталізм, виявляється, орієнтувався на добробут людей, а соціалізм — на безумовне верховенство інтересів держави. І ще: технічний прогрес став широко запроваджуватися у побуті (у різних країнах різною мірою).

Значними були успіхи хімії. Вони виявилися у відкритті нових шляхів цілеспрямованого впливу на структуру речовини, синтезі матеріалів із заздалегідь завданими властивостями, відкритті гербіцидів і пестицидів тощо. Розвиток хімії поєднувався з досягненнями біологічних та медичних наук. У 1953 р. було з'ясовано структуру молекули ДНК, у 1961 р. — структуру генетичного коду. Одним із засобів практичного застосування цих відкриттів стала можливість на 100% точно ідентифікувати людину (зокрема, розв'язувати питання щодо встановлення батьківства). Створювалися вітамінна і мікробіологічна промисловість, широкого впровадження набули антибіотики, які допомагали рятувати життя людей. Варто нагадати, що у XIX ст. від післяопераційної гангрени вмирав кожен третій прооперований, а при пологах — кожна четверта породілля. Застосування антибіотиків значно зменшило цю сумну статистику.

Водночас досягнення науково-технічного прогресу активно використовувалися у військовій сфері. Створення атомної і термоядерної зброї величезної руйнівної сили, ракетних засобів їх доставки у будь-яку точку земної кулі, потаємна робота над хімічною і бактеріологічною зброєю, створення нових поколінь літаків, гелікоптерів, танків, артилерії, автоматичної стрілецької зброї, досконаліших класів військових кораблів, атомних підводних човнів — усі ці досягнення військово-технічної революції середини XX ст. поставили людство на межу самознищення. Гонка озброєнь перейшла розумні рамки: подальше накопичення смертоносної зброї втратило сенс, оскільки застосування її, навіть через фатальну випадковість або чиюсь злочинну авантюру могло закінчитися знищенням усього живого на Землі. Тільки атомної зброї було накопичено таку кількість, якої б вистачило для того, щоб одинадцять разів висадити в повітря Земну кулю. Навіть, якщо б не залишилося людей, ракети, наведені на певні об'єкти, злітали б самі, реагуючи на підвищення рівня радіації. Якщо б Земля уціліла, настала б "ядерна зима" — з повною зміною клімату, освітлення, складу повітря, ґрунту і взагалі навколишнього середовища, не придатного для чогось Живого. Цей прогноз теж було зроблено науковцями, а не фантастами.

У 1970-х рр. у світі вибухнуло відразу кілька криз: технологічна, енергетична, екологічна, економічна, соціальна. Матеріальною основою подолання їх стала друга НТР. Вона розгорнулася в останній чверті XX ст. і ознаменувала початок переходу до постіндустріального технологічного способу виробництва. Її ядром стали мікроелектроніка, біотехнологія, інформатика. Створення інтегральних схем відкрило шлях для мікропроцесорної техніки, мініатюризації і підвищення автономності технічних систем у всіх галузях господарства, ресурсозбереження. Можливість дешифрувати і змінити структуру спадкової речовини методами генної інженерії відкрило небувалі можливості. У 1995 р. відбулося перше клонування живої істоти (вівця Доллі). Щоправда, в багатьох країнах клонування заборонено. У 2002 р. повністю розшифровано геном людини. Нові інформаційні технології відкривають небачені можливості у всіх сферах людської діяльності. Базові напрями другої НТР виступають фундаментом якісних змін виробничої технології, відкриваючи шлях комплексній автоматизації.

Закінчується вік заліза, що панувало як основний конструкційний матеріал протягом майже трьох тисячоліть. Пріоритет віддається матеріалам, які мають задані властивості — композитам, кераміці, пластмасам і синтетичним смолам, а також виробам з металевих порошків. Опановуються принципово нові технології — геотехнології під час видобування сировини, маловідходні та безвідходні при її переробці, мембранні, плазміні, лазерні, електроімпульсні. Прикладом можливого застосування останніх є резонансна електроімпульсна комп'ютерна — через Інтернет — діагностика людей. Пацієнту достатньо взяти до рук два невеличких циліндри, з'єднаних із комп'ютером, і невдовзі одержати відомості про стан свого здоров'я. Зазначені технології дають змогу набагато менше витрачати матеріалів та енергії, протягом меншого часу одержувати кінцевий продукт, уникати певних проміжних витратних операцій та процесів.

Докорінні зміни відбуваються у техніці зв'язку і транспорту. Волоконно-оптичні лінії зв'язку, космічний, факсимільний, стільниковий зв'язок викликали справжній переворот у цій сфері. Низка принципових новацій створюється на транспорті. Це, наприклад, судна на повітряній подушці, електромобілі і т. ін. Однак ці новації запроваджуються повільно. Транспортна революція запізнюється. А це призводить — разом зі зростанням дорожнечі нафтопродуктів — до відносного подорожчання транспортних послуг. Насиченість великих міст автомобілями вже перевищила раціональні межі. Зростання цін на нафту і нафтопродукти тягне за собою подорожчання усього набору товарів і послуг, необхідних для життєзабезпечення людини.

У сільському господарстві після першої "зеленої революції" починається друга. На перший план в ній висуваються насамперед виробництво екологічно чистого продовольства з використанням методів біотехнології, а також використання інтенсивних технологій, які забезпечують програмовані врожаї. Але ці та інші досягнення другої НТР в аграрному секторі поширюються досить повільно. Мільйони людей у країнах, що розвиваються, щорічно вмирають від недоїдання.

Друга НТР зумовила радикальні зміни у формах організації виробництва. Місце гігантів займають малі і середні підприємства із виробництвом, яке гнучко програмується і швидко перебудовується. Такі підприємства, виходячи зі своїх інтересів, об'єднуються у "м'які" інтеграційні форми — консорціуми, асоціації, багатогалузеві фінансово-промислові групи. Це полегшує реакцію на зміни на ринку, зменшує накладні витрати. Малий та середній бізнес у Японії, Італії, Іспанії, Франції та інших країнах виробляє більше половини валового національного продукту, забезпечує додаткові робочі місця, характеризується швидкою реакцією на інновації.

Головною відмінністю другої НТР XX ст. стала комп'ютеризація. Перший у світі "комп'ютер" було винайдено і зібрано у 1943 р. у Великій Британії для дешифрування німецьких секретних кодів. Тоді електронно-обчислювальна машина являла собою велику кімнату або навіть кілька кімнат з великим штатом співробітників, які її обслуговували. У 1946 р. у Філадельфії було зібрано комп'ютер, який важив 30 тонн, займав площу з гімнастичний зал і споживав дуже багато енергії: коли машину вмикали, в місті миготіло світло. Перший комп'ютер для комерційного використання було випущено у 1951 р. У 1971 р. фірмою "Інтел" було випущено перший мікропроцесор. На середину 2005 р. найбільш досконалий комп'ютер зроблено у США. Він здатен виконувати 70,7 трильйона операцій за секунду. Ера персональних комп'ютерів настала з початку 1980-х pp. Перший ПК випустила американська компанія "IBM", a "Microsoft" зайнялася програмним забезпеченням. Незабаром до апаратної конфігурації додалося підключення мережі. Роком народження Інтернету вважається 1969 р. Для того, аби вчені, які працювали в інтересах збройних сил США, могли зв'язатися між собою через комп'ютер, було створено мережу ARPANET, яка складалася з двох терміналів у Стенфорді і Каліфорнійському університеті у Лос-Анджелесі. Пізніше державний науковий фонд, застосувавши ту ж технологію, створив мережу з більшою пропускною можливістю, що й досі є основою існування Інтернету. Зі зростанням комерціалізації мережі ARPANET злилася із Інтернетом. В оцінках значення цього винаходу — широкий спектр думок: від переконання, що це — "диявольська мережа", до впевненості, що нарешті здійснилася мрія людства: багатовікові знання стали загальнодоступними. У 2004 р. розпочато сканування для Інтернету 50 млн. томів книг, виданих протягом останніх семи століть, які знаходяться у найбільших бібліотеках США і Великої Британії. У тому ж 2004 р. у Сполучених Штатах висунуто державну програму забезпечення Інтернетом кожної американської родини. В наш час усе більше професій не можуть бути реалізовані без застосування комп'ютерів. Тому так важливо активно впроваджувати опанування ними підростаючих поколінь.

Разом із тим комп'ютеризація створює чимало проблем. Зокрема, дослідники стурбовані поширенням нової хвороби — комп'ютероманії, що є особливо небезпечною у юному віці. Дослідження, здійснені у 2001 р. в Японії, свідчать, що в дітей, які впродовж багатьох годин знаходяться у комп'ютерному просторі, розвиваються тільки ті частини головного мозку, що відповідають за формування зорових образів та руху. В той час як лобні долі, відповідальні за навчання і пам'ять, майже не розвиваються. Разом із тим комп'ютеризація та інформатизація суттєво впливає на освітню систему, про що йдеться у відповідному розділі. За результатами інших досліджень виявлено, що у людини, яка працювала за комп'ютером протягом 8 — 12 годин на добу, наприкінці роботи спостерігається дуже інтенсивний ефект Кірліана (фотографічно зафіксоване випромінювання пальців). Це свідчить про значну втрату людиною енергії. Водночас помічено відчутне зниження імунітету. У психологічному плані захоплення комп'ютером у молодих порушує здатність до соціалізації. Віртуальна реальність замінює реальне життя, в якому особа не може нормально себе почувати, налагоджувати контакти з оточенням, адекватно оцінювати ситуації, що виникають. Зокрема, за спостереженнями психологів, у молодого покоління сформувалося надто легке ставлення до смерті.

Характеризуючи в цілому результати двох науково-технічних революцій минулого століття, можна зазначити, що насамперед відбулася інтеграція двох, раніше в основному самостійних, хоча й тісно взаємодіючих елементів прогресу — наукового і технічного — у єдиний потік науково-технічного прогресу. Це помітно прискорило темпи перетворень, але й мало негативні риси, що виявилося у технологічній кризі XX ст. (військова небезпека, екологічна криза, загроза техногенних катастроф, психологічні впливи на людину тощо). Важливо також підкреслити, що розширилася сфера ефективного застосування значних нововведень. На сучасну науково-технічну базу переведено практично всі галузі матеріального виробництва і невиробничої сфери. Розвиток електронної побутової техніки і мережі телекомунікації змінив побут, дав змогу підключити багато родин у розвинених країнах до світового інформаційного простору. З іншого боку, інформація поступово набуває все більш важливої ролі у зростанні матеріального виробництва, ніж традиційні енергія та сировина. За розрахунками фахівців, подвоєння обсягу виробництва споживчих товарів зараз потребує збільшення інформації, яка забезпечує таке зростання, у 4 рази. А для забезпечення зростання випуску продукції у 10 разів, необхідне споживання цієї інформації має зрости у 100 разів. Спостерігається "обвальне" нарощування знань: період подвоєння обсягу наукової інформації і знань протягом останніх 40 років скоротився з 15 до 2 років і демонструє тенденцію до подальшого скорочення. Разом із тим безперервно скорочується час між появою нових наукових знань та їх використанням у інженерно-конструкторських розробках.

Науково-технічні революції привели до радикальних змін щодо рівня та форм організації виробництва, його спеціалізації, диверсифікації, концентрації та інтеграції. Перша НТР XX ст. прискорила процес концентрації та інтернаціоналізації виробництва, сприяла формуванню мережі потужних науково-технічних монополій і транснаціональних компаній. Однак світова технологічна криза висвітлила небезпеку монополізму для базисних інновацій і дала поштовх деконцентрації виробництва (приклад — розділення компанії Б. Гейтса), а також розвитку малого бізнесу.

Перша НТР і наступна військово-технічна революція мали наслідком створення такої страшної зброї масового знищення, що стали очевидними безглуздість і надзвичайна небезпека її застосування. Вперше за тисячоліття були свідомо визначені межі науково-технічного прогресу в цій галузі (наприклад, це стосується клонування людини), а деякі класи озброєнь за взаємною згодою підлягають обмеженню або знищенню (біологічна, бактеріологічна, хімічна, ядерна зброя). Таким чином, потреби військової сфери перестають бути головним імпульсом науково-технічного прогресу, натомість такий імпульс створює потреба виживання людства. Перша НТР стала основою тривалого періоду високих темпів економічного піднесення на базі масового використання у виробництві новітніх ідей і технологій, а також порівняно дешевих природних ресурсів. Для другої НТР притаманний перехід до ресурсозбереження, екологічно чистих технологій. Фахівці висловлюють думку, що друга НТР вичерпає свій потенціал у 10 — 20-ті роки XXI ст.

На відміну від природничих, суспільні і гуманітарні науки у XX ст. переживали (і нині переживають) серйозну кризу. Людство так і не винайшло універсальної економічної і соціальної моделей суспільства, що викликало в світі болючі кризи. Існуючі економічні теорії не досконалі. Водночас застосування класових соціальних теорій призвело до глобальних катастроф: світових війн, революцій, тривалого перебування при владі тиранів, таких як Сталін, Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот. Філософська думка у XX ст. збагатилася теорією екзистенціалізму. Однак у результаті практичних експериментів зазнали поразки ніцшеанська і марксистська філософські теорії — відповідно "сильної особистості" і "діалектичного матеріалізму".

Головним результатом НТР XX ст. є якісна зміна самого уявлення про технічний прогрес. Раніше воно було пов'язане перевалено з інвестиціями в нову техніку і зростанням важкої промисловості. В сучасній інноваційній економіці НТП виступає як процес безперервних структурних зсувів як на рівні окремих виробництв, так і на рівні галузі, сфери, усієї економіки, при головній тенденції зниження частки важкої промисловості. Відбувається переміщення капіталів і робочої сили із сировинної, паливно-енергетичної і важкої промисловості у виробництво товарів і послуг для населення. Нові потреби клієнтів, зміни у вподобаннях і у способі життя, розвиток самої людини дають пріоритет то одній, то іншій галузі і моделі, перебудовують усі зв'язки між виробниками, які кооперуються, змушують їх пускати в хід досягнення сотень наук.

У XX ст. сукупний випуск товарів та послуг був значно більшим, ніж їх кумулятивне виробництво за весь попередній період знаної історії людства. Протягом 1900 — 2000 рр. світовий ВВП зростав із середньорічним темпом у 3 % (а з урахуванням появи нових виробів і покращання якості продукції — 3,7 % на рік). Це дозволяє говорити про 19-разове зростання ВВП за століття в абсолютних розмірах. Хоча протягом минулого століття спостерігався значний приріст населення (і кількості працівників), лише частину зафіксованого зростання світового ВВП можна вважати його результатом. Загальне зростання виробництва значно перевершує збільшення населення, що забезпечило майже 5-разове зростання середнього ВВП на одну особу протягом XX ст. Якщо ж взяти до уваги зменшення річного фонду робочого часу (тривалості робочого тижня), то успіхи виробництва є ще значнішими.

Звичайно, рушієм значних змін сучасного світу була капіталістична гонитва за прибутками і додатковою вартістю. Але величезне зростання середнього ВВП на одну особу свідчить також про вирішальну роль, яку відіграв технічний прогрес у розвиткові світової економіки XX ст. Технічний розвиток дуже прискорився. Причини такого значного прискорення технічного прогресу до кінця ще не розкриті. Це стосується насамперед проривних винаходів (на зразок двигуна внутрішнього згоряння) на противагу інноваціям, які поступово покращують наявну технологію. Однак для неухильного підвищення продуктивності усіх факторів важливими є обидва типи. Не зважаючи на численні дослідження, поки ще немає загальновизнаної теорії, яка б пояснювала появу великих технологічних проривів (або "макровинаходів"). Однак наявність правових інститутів, які дають змогу новаторам одержати зиск ("квазіренту") від своїх винаходів, наприклад патентного права, а також широкомасштабних і ефективно функціонуючих ринків, що збільшують цю вигоду, безумовно, сприяє інноваційній діяльності.

Неабияку роль відіграють також рівень освіти і комунікаційна інфраструктура — як у появі нових винаходів, так і у здатності сприйняти технології, які знайшли застосування деінде ("дифузія технологій"). З розвитком своєї економіки країни, як правило, прагнуть інституювати процес інновацій, створюючи різні дослідницькі центри (державні і приватні) і збільшуючи витрати на науково-дослідні розробки. Хоча це явно збільшує кількість "мікровинаходів", вплив цих факторів на появу "макровинаходів" залишається незрозумілими.

В історичному плані підвищення сукупної продуктивності факторів, прийняте мірилом технічного прогресу, збіглося з поглибленням розподілу праці і спеціалізацією виробництва. Це збільшило значення ринків, які полегшують обмін товарами і послугами між спеціалізованими виробничими одиницями. У свою чергу технічний прогрес у засобах зв'язку і транспорту, забезпечуючи скорочення трансакційних витрат, сприяв розподілу праці і розширенню ринків. Полегшуючи обмін товарами, які втілюють технічний прогрес, ринки також відіграють важливу роль у дифузії технології від найбільш передових економік до економік, які йдуть шляхом наздоганяючого розвитку.

Сьогоднішня технологічна революція має свої відмінні особливості, які визначають її унікальність в історії сучасного світу. Ці особливості полягають у тому, що інформаційні технології та Інтернет являють собою, за влучним виразом американських дослідників С. Делонга і Дж. Зусмана, "інструменти мислення, які збільшують інтелектуальні можливості людини точно так, як технології промислової революції збільшили її мускульну силу". Справді, під впливом інформаційних технологій виникає "нова економіка", у якій найважливішим активом виявляються інтелект, інформація, знання, тобто формується економіка постіндустріального суспільства.

Науково-технічний прогрес вітається тими, хто може користуватися його благами. Проте є люди, які не можуть або не хочуть цього внаслідок свого матеріального стану або негнучкості. Як на рівні тих чи інших країн, так і на рівні особистостей, для таких можлива перспектива — перетворення на "другий сорт" в постіндустріальному суспільстві. Слід мати на увазі, що наприкінці XX ст. посилився такий психологічний феномен, як "ноофобія" (буквально "побоювання нового"). У людей це пов'язано з високим рівнем гормону стресу — глюкокорти-коїда. Ті, хто страждає від неї, як свідчать спостереження дослідників з Чиказького університету, живуть в середньому на десять років менше, ніж екстраверти, які цікавляться усім новим.

Зрозуміло, що з віком людина втрачає частину своїх адаптивних здібностей, особливо тих, що стосуються пристосування до змін. А зміни відбуваються з небаченою швидкістю. Старша генерація не могла навіть собі уявити, що технології здатні розвиватися так швидко. З різними поколіннями людей важко говорити про одні й ті самі технології, наприклад про комп'ютерні. Багато хто із 60-річних людей не можуть навіть доторкнутися до ПК і ставляться до них як до чогось екстраординарного, в той час як нові генерації просто не можуть уявити собі життя без них. Технології розвиваються так швидко, що покоління розмовляють різними мовами. У них різне ставлення до багатьох речей і явищ, різне розуміння минулого, сучасного і майбутнього.

Суперечності між поколіннями були і будуть завжди. Проте вони надто загострюються за умов кризового стану суспільства. Особливо це стосується суспільств із перехідною економікою. Для таких суспільств (а до них належать всі посткомуністичні країни) є дві можливості: або суспільство виробить адекватну, раціональну модель свого буття, свого майбутнього і на базі консолідації основних соціальних сил докладе максимум енергії для його досягнення, або воно поступово самоізолюється і переживе нові соціальні потрясіння з можливим тоталітарним реваншем. Треба усвідомлювати, що базис сучасного цивілізованого суспільства неможливо створити без однієї фундаментальної умови — стрімкого, випереджального розвитку науково-технічного потенціалу і заснованих на ньому промисловості, сільського господарства та сфери послуг. Система розвинених, всеохоплюючих високих технологій, які лежать в основі усіх видів сучасної суспільно значимої діяльності (від виробництва до побуту, від оборони до культури), має бути домінуючим елементом моделі майбутнього країни. Це має стати консолідуючою ідеєю суспільства, яке не бажає опинитися, як нині кажуть, "на випаленій землі", тобто у безнадійній ситуації з погляду на науково-технічний, економічний, соціальний, культурний прогрес. Можливі скептичні зауваження, що в таких країнах питання побудови суспільства високих технологій не є актуальним, бо наявна безліч інших проблем. Насправді ж джерело наявних лих і труднощів полягає у тому, що деякі посткомуністичні країни стали на шлях соціальних перетворень, не виробивши моделі майбутнього.

Досвід історії нового і новітнього часів свідчить, що вихід кожної країни з тяжкого економічного і соціального становища полягає у переході до більш високого рівня технологізації та інформатизації суспільства. Так Японія, здійснюючи реформу Мейдзі-ісін у 1868 р., відмовилася від традиційних технологій, приступила до побудови економіки на основі найпередовішої для того часу технології і вже до початку XX ст. стала однією з розвинених індустріальних країн. Після Другої світової війни, незважаючи на поразку, Японія до середини 60-х років закінчила відбудовний період і прийняла історичне рішення: зробити потужний ривок у напрямку постіндустріального суспільства. Попри те, що не всі настанови японської програми були реалізовані, сам рух у цьому напрямку зробив Японію другою індустріальною державою1 і однією з могутніх фінансових держав світу.

Інший приклад — Німеччина, яка після Другої світової війни спочатку відтворила свій технологічний потенціал і зробила ривок до четвертого технологічного укладу, а потім, у 1980-ті роки, з деяким запізненням перейшла до нарощування п'ятого технологічного рівня і почала успішно конкурувати в економічній, технологічній і фінансовій могутності із США та Японією.

Ще більше місце технології і технологічні інновації займають у житті США. Вирішальне значення тут має підтримка держави, яка вкладає гігантські кошти у розвиток науки і запровадження високих технологій. У цій країні на науку витрачається щорічно понад 1000 доларів на душу населення. Для порівняння: у Японії — понад 800, у Фінляндії — 8002. Умовно кажучи, США — найбільш наукова держава світу. Підтвердженням може бути число лауреатів Нобелівської премії. На 2003 р. їх було у США — 276, Великій Британії — 103, Німеччині — 76, Франції — 49, Швеції — 30, Швейцарії — 22, СРСР (у тому числі Росії) — 19, Нідерландах —15, Італії — 14. Звичайно, першість Сполучених Штатів багато в чому зумовлена припливом талантів з усіх регіонів світу. Як зазначив відомий американський політолог 3. Бжезинський, "Америка зібрала інтелект з усього світу і примусила його працювати на свою міць".

Ще один приклад — Об'єднані Арабські Емірати. Емірат Дубай, найбільш розвинений в економічному плані, відомий як один із найбільших постачальників нафти. Однак могутність Дубая базується не на одержанні ним 500 млрд. доларів на рік від продажу нафти, а на тому, що ці надходження витрачаються на розвиток індустріальних структур, що спираються на технології четвертого і п'ятого рівнів. У наш час навколо космополітичного фінансового центру — міста Дубай — створюється сучасна індустріальна зона, заснована на використанні передових технологій. Мета полягає у тому, аби до періоду, коли нафтові ресурси Дубаю виявляться вичерпаними, країна змогла забезпечити собі високий рівень добробуту.

Як свідчить досвід історії сучасного світу, основою ефективного економічного розвитку виступає єдність науки, виробництва і комерції. В основі цієї єдності лежить саме наука, що в найбільш розвинених країнах світу забезпечує від 65 до 80 % зростання національного багатства. Проте в більшості посткомуністичних країн, особливо це стосується Росії та України, наука занепадає. Держави не в змозі надати достатнє фінансування. Правлячі еліти, представлені у владних колах, насамперед у парламентах, не зацікавлені в тому, аби перекидати фінансові потоки на її підтримку і належний розвиток. Дійсно, від початку 90-х років минулого століття в країнах СНД склалися три групи бізнес-еліт. Перша — так звана "сировинна", тобто її представники живляться за рахунок викачування з вітчизняних надр сировини, первинної її обробки і продажу за кордон. їм не потрібні новітні наукові розробки. Шахтарі продовжують використовувати устаткування і обладнання 30-х років минулого століття. Друга — торгово-фінансова. У цій галузі були використані напрацювання західних країн і зацікавленості у розвитку науки також немає. Частково могла б бути зацікавленою третя група — "виробничників". Але здебільшого для своїх підприємств вони задовольняються закупівлею закордонних технологічних ліній у кращому випадку. Засоби масової інформації свідомо або несвідомо показують сучасний стан вітчизняної науки в образі інтелігентного старця з простягнутою рукою, який, начебто, своїми скаргами і проханнями намагається одержати більше від небагатого державного бюджету. Насправді ж саме потужний розвиток науково-технічного потенціалу зміг би зробити заможнішими і країни, і їхнє населення.

Економіка будь-якої країни нагадує багатошаровий пиріг. При цьому один шар є провідним, другий поступово втрачає силу і витісняється, третій зароджується і висуває свої претензії пізніше, четвертий являє собою реліктові уклади, які переважали в далекому минулому і з тієї чи іншої причини затрималися до наших днів. Така пульсація національного технологічного простору у часі. Нерівномірність спостерігається і у глобальному технологічному просторі. То одна, то інша країна стає лідером технологічного прориву, що надає їй можливість панувати в цьому середовищі, реалізувати у великому масштабі світову технологічну квазіренту. Інші йдуть за лідером, у другому ешелоні, орієнтуються на вже засвоєні принципово нові технології, що пов'язано з меншим ризиком, проте і з меншим прибутком. Треті плентаються у хвості, знаходяться на периферії технологічних перегонів, користуються засвоєними іншими досягненнями і використовують застарілі технології, які приносять збитки (технологічну від'ємну квазіренту). Насамкінець, існують аутсайдери, які стоять осторонь від технологічних перегонів, спираються на реліктові технологічні уклади і є об'єктами експлуатації.

Конкурентоспроможність локальних цивілізацій, а також національних економік на всесвітньому ринку визначається наявним в них науково-технічним потенціалом і ефективністю його використання. Слід вказати на тривожну тенденцію: протягом століття розрив між найбільш технологічно розвиненою (північноамериканською) і найбільш відсталою (африканською) цивілізаціями збільшився. Це свідчить про те, що науково-технічні досягнення індустріальної епохи монополізувалися західною цивілізацією, яка використала свою технологічну зверхність переважено для експлуатації цивілізацій, які відстали у своєму розвитку.

Різні країни і навіть цивілізації на шляху до постіндустріального суспільства сходять по "технологічних сходах", як про це пише відомий американський науковець Д. Белл у своїй книзі "Майбутнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування". На цьому шляху він окреслює такі сходинки: 1) ресурсна база (сільське господарство і гірничо-видобувна промисловість); 2) легка промисловість (текстильна, взуттєва та ін.); 3) важка промисловість (металургія, суднобудування, автомобілебудування, машинобудування); 4) високі технології (вимірювальні прилади, оптика, мікроелектроніка, комп'ютери, телекомунікації); 5) галузі, які базуються на наукових досягненнях майбутнього — на біотехнології, матеріалознавстві, космічних дослідженнях і т. ін.

На вищих сходинках нині перебувають Сполучені Штати, Японія, Західна Європа (особливо Німеччина). СРСР зробив ривок в індустріалізації, але тепер колишні його частини, серед яких — і Україна, користуючись метафорою Д. Белла, спускаються донизу технологічними сходами.

У перспективі XXI ст. можливі два крайніх варіанти розвитку глобального технологічного простору. Один з них — це продовження теперішніх тенденцій його монополізації групою розвинених цивілізації і ТНК із поглибленням технологічної прірви між авангардними і відсталими (а то й деградуючими) країнами і цивілізаціями. Цей шлях провіщає глобальну катастрофу, яка відбудеться рано чи пізно. Другий варіант — поступовий перехід до відносин партнерства із скорочення технологічного розриву, підтягування відстаючих, забезпечення для них гідного місця у світовому просторі, можливостей великомасштабного засвоєння прогресивних, високих технологій.

У сучасному технологічному просторі треба визначити власне місце як на державному, так і на особистому рівні. Факт залишається фактом: колишній СРСР "не вписався" у дві науково-технічні революції, які потягли за собою серйозні трансформації у житті суспільства і в житті окремої, приватної особи. Коли світ давно вже став іншим, споживацьким, інформаційним, давно вже залежить від Інтернету, радянський народ все ще варив сталь і виробляв танки, готуючись до "минулої" війни. Тепер пострадянські країни, хоч і не всі, усвідомили, що знову треба наздоганяти, перестрибуючи через дві — три сходинки. Тільки на цей раз все виглядає зовсім по-іншому, ніж раніше. Радянський Союз великою кров'ю, злиденністю, таборами заплатив за перетворення з аграрного в індустріальний. І вийшло набагато гірше, ніж могло б бути. Тепер колишнім радянським республікам треба з індустріальних і аграрно-індустріальних перетворитися у постіндустріальні. Інакше просто не перейти до сучасності. Однак потрапити до цього сучасного світу старим методом "бурі і натиску" неможливо. Сьогодні держава ніяк не може протриматися будівництвом заводів — гігантів для виробництва чогось залізного. Не можна також просто завезти електронну техніку з-за кордону. Бо сама по собі технологія нічого не вирішує, — необхідні особистість, культура, політична система нового суспільства.

Слід зазначити, що частина колишніх республік СРСР, серед яких особливе місце посідає Україна, мали розвинену технологічну базу, яка відповідала четвертому і частково п'ятому (в галузі ВПК) укладу. Науково-технологічний комплекс СРСР (особливо ВПК) являв собою єдине ціле і був зорієнтований на державні замовлення і внутрішній ринок. Коли в основному було згорнуто держзамовлення і фінансування інновацій багаторазово скоротилося або було припинено, а внутрішнім ринком високотехнологічної продукції заволоділи іноземні монополії і ТНК, науково-технічна база країн СНД виявилася підірваною і відкинутою на десятиріччя назад. Це стало найважливішим фактором втрати конкурентоспроможності продукції, поглиблення і затягування безпрецедентної за своїми масштабами для мирного часу економічної кризи.

У трясовині кризи опинилася економіка, підприємства, заводи і фабрики, які сформувалися ще в індустріальний період. Разом із тим залишається в тіні принципова відмінність самих основ матеріального виробництва сучасної епохи (що утвердилися глобально вже на початку 70-х років XX ст.) і виробництва попередньої епохи індустріалізму, яка ще панує на терені колишнього СРСР. Це не тільки віддзеркалює існуючу дезорієнтацію більшості нашого населення, а й закріплює її, що є дуже небезпечним і для економіки, і для самої демократії. Треба визнати, що навіть дуже освічені люди нашого суспільства не розуміють ані основ змін, які відбулися у виробництві й у суспільстві Заходу, ані тих шляхів і засобів, якими вони здійснювалися. Тільки сприйнявши позитивні й негативні уроки, можна торувати майбутні шляхи.

Література

Белл Д. Третья технологическая революция и ее возможные социоэкономические последствия: Пер. с англ. — М., 1990.

Вайнштейн Г. От новых технологий к "новой экономике" // Мировая экономика и междунар. отношения. — 2002. — № 10.

Васильчук Ю. А. Эпоха НТР: новые основы массового производства и общества // Полис. — 1996. — № 2.

Кириллин В. Л. Страницы истории науки и техники. — 2-е изд. — М., 1989.

Кун Т. Структура научных революций: Пер. с англ. — М., 2002.

Лукьянец B.C., Соболь О.Н. Гуманитарная революция // Практ. философия. — 2004. — № 3.

Миронов В. Б. Техника и человек. Историко-культурный аспект. — М., 1988.

Назаретян А. Технология и психология: к концепции эволюционных кризисов // Общественные науки и современность. — 1993. — №3.

Орлова Т. В. Культура і суспільство Європи в епоху наукової революції. — К., 2000.

Орлова Т. В. Наукова революція // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. — К., 2002. — С. 258 — 260.

Орлова Т. В. Промислова революція // Історична наука: термінологічний і понятійний довідник. — К., 2002. — Є. 309 — 311.

Романовская Т. Наука XIX — XX в. в контексте истории культуры. — М., 1995.

Тоффлер Е. Третя хвиля: Пер. з англ. — К., 2000.

Яковец Ю. В. Эпохальные инновации XXI века. — М., 2004.

Яковлев В. А. Инновации в науке. — М., 1997.



НазадЗмістВперед