UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Тридцятилітня війна (1618 – 1648 рр.)

Причини війни.

Поразка Чехії.

Данський період війни.

Шведський період війни.

Вестфальський мир.



Війна, що викликала з одного боку загострення суперечностей між німецькими державами, з другого – протиборством європейських держав.

Великі географічні відкриття несприятливо позначились на Німеччині падінням торгівлі. Верхньодунайські і рейнські міста не могли витримати конкуренції Англії і Нідерландів. У ХVІІІ ст. розпався Ганзейський союз. Блібуре, Любек, Бремен не могли суперничати з Амстердамом і Лондоном. Німеччина все більше перетворюватись в аграрну країну. Голандія, Швеція, Англія скуповували хліб, м‘ясо, худобу.

У Прусії, Мекленбурзі, Брандербурзі, Померанії, Сілезії залишались кріпосницькі відносини, вони переживали “друге видання”.

Політична роздробленість вела до конфліктів. Після Реформації вона знаходила зручні форми, зовнішній “ідейний” характер. Це стосується і боротьби з імператором – він очолював католицьку партію. Князі були частково лютеранами, частково кальвіністами. Проголошувалась ідея боротьби “за свободу чистого євангелістського вчення”.

Габсбурги все ж являли певну силу. В їх спадкових землях жили слов‘яни, угорці, італійці, ін. народи. Спадкові землі включали Австрію (Верхню і Нижню), Штірію, Корінтію, Крайню Швабію, Ельзас – це більше, ніж у будь-якого князя.

Гілка Габсбургів була і в Іспаніі. За Філіпа ІІІ Іспанія ослабла. Тим важливішим було об‘єднання Габсбургів.

Імператора підтримував папа. Імператор виношував плани об‘єднання країни, але в умовах кріпосництва це було нереальним. Габсбурги проводили агресивну політику. Вони настроїли проти себе Голандію, Англію, Францію, Данію, Швецію.

У результаті пережиття внутрішніх суперечностей Німеччина перетворилась в арену битв у Європі, що ще більше закріпило її відсталість.

При наступниках Карла V – Фердинанді І (1555 – 1564) і Максимиліані ІІ (1564 – 1576) католицька реакція досягла успіхів, а особливо за Рудольфа ІІ (1576 – 1612). Він вихований єзуїтами, жив при дворі Філіпа ІІ. Оплотом єзуїтів стали Австрія і Баварія. Проникли вони і в Чехію. Католики стали витісняти протестантів з рейнських областей.

Для опору в 1608 р. князі Південної і Західної Німеччини об‘єднались в Євангелічну унію. На чолі став пфальцграф Рейнський Фрідріх.

У 1609 р. католики утворили Католицьку лігу. На чолі став Максиміліан, герцог Баварський. Ліга знаходилась у зв‘язку з Габсбургами і папою. На чолі стояв генерал Тіллі. Ворожість між лігою і унією загострилась.

Франція у ХVІІ ст. стала сильною абсолютистською державою, прагнула до гегемонії. На її шляху стояли Габсбурги – австрійські та іспанські. Франція, крім того, претендувала на Ельзас і Лотарінгію. Вона сприяла протестанським князям, прагнула розколоти коаліцію католицьких держав, привернути на свою сторону герцога Баварії. Також вона мала конфлікт з Іспанією через Південні Нідерланди і Південну Італію. Спільні іспано-австрійські дії на Рейні на початку війни загострили суперечності між Францією та Іспанією. До антигабсбурзької коаліції примкнула Англія. Але її позиція була суперечливою. З одного боку вона боролась проти проникнення Габсбургів на Нижній Рейн і північні морські шляхи, але не бажала посилення Голандії, Данії, Швеції. Вона ворогувала з Францією через вплив на Близькому Сході.

Таким чином, Англія лавірувала між двома коаліціями, однаково боячись перемоги кожної із них.

На стороні протестантських сил виступала Данія, що мала у володінні германські області – Шлезвіг і Гольштейн. Данський король був князем “Священної Римської імперії”. Данія вважала себе спадкоємицею Ганзи на Північному і Балтійському морях, прагнула не допустити сюди Габсбургів.

Швеція була сильною воєнною державою. Балтійське море хотіла зробти своїм “внутрішнім озером”. Підкорила собі Фінляндію, захопила у Польщі Ліфляндію. У 1617 р. за Столбовським миром у Росії відбила частину Ладозької області, гирла Нарви і Неви.

Польща була союзницею Габсбургів. Габсбурги все робили, щоб не допустити союзу Швеції з Польщею, щоб Швеція не вступила у війну.

Голандія недавно звільнилась від влади Габсбургів (ісп.), а у 1621 р. знову вступила у війну з Іспанією. Вона була союзницею Данії і німецьких протестантів. Метою Голандії було потіснити Іспанію, послабити Габсбургів, забезпечити панування свого флоту у голандських портах.

І Туреччина була учасником конфлікту. Вона прагнула використати війну, що почалася, для зміцнення позицій на Балканах. Таким чином, це була боротьба більшості країн Європи проти Габсбургів.

Росія ставила перед собою головне завдання – боротьба проти польської агресії. А Габсбурги були союзниками Польщі. Суперечності з Швецією відступали на другий план.

У католицькому таборі були суперечності. Максиміліан Баварський сам претендував на корону імператора і не хотів допомагати своєму конкуренту.

У протестанському таборі були конфлікти між кальвіністськими і лютеранськими князями – через володіння.

Початком війни стало повстання в Чехії проти Габсбургів, де вони знаходились з 1526 р. Чеським дворянам було обіцяно зберегти старі вольності – сейм, що мав формальне право обрання короля, обласні станові збори, недоторканість гусистського віросповідуання, самоуправління міст. Але за Рудольфа ІІ почався наступ на права чеських протестантів. Це активізувало дворянську опозицію в Чехії, яка почала змикатись з протестантським табором в імперії.

Щоб не допустити цього, Рудольф ІІ пішов на поступки і підписав “Грамоту величності”, що надавала свободу гуситського віросповідання і дозволяла обрати для охорони його захисників – дефензорів. Скориставшись цим, чеські дворяни почали створювати збройні загони під командуванням графа Турна.

Матвей, що змінив на престолі Рудольфа ІІ, спирався на німців і проводив політику, ворожу чеській знаті. Своїм спадкоємцем він оголосив Рудольфа Штирійського – друга єзуїтів і противника протестантів, який заявив, що ніколи не визнає “Грамоти величності”.

Озброєний натовп пражан у червні 1618 р. зайняв ратушу і викинув з вікон двох габсбурзьких “заступників”. Це був початок війни. Чеський сейм обрав уряд з 30 директорів, які взяли владу в Чехії та Моравії. Уряд зміцнив національне військо і вигнав з країни єзуїтів. Було оголошено про позбавлення Фердинанда влади над Чехією.

Чеські війська під командуванням графа Турна нанесли ряд поразок армії Габсбургів, дійшли до околиць Відня. Але це був тимчасовий успіх. Чехи опинились без підтримки. Вони її шукали. Чеський сейм обрав королем Фрідріха Пфальцського. Але у нього не було достатньо сил і він вступив у переговори з Католицькою лігою, фактично погодившись з розправою над Чехією.

8 листопада 1620 р. відбулась битва при Білій Горі біля Праги. Чеські війська були розбиті. Королівство було зайняте Фердинандом ІІ. Почались репресії. Власність гуситів переходила до католиків, німців. Гуситське віросповідання було заборонене.

Католицька реакція була по всій Німеччині. Фрідріх Пфальцський, “зимовий король” Чехії, був підданий опалі. Пфальц окупували іспанські війська, звання курфюрста передане Максиміліану Баварському.

Просування католицьких військ на північ викликало тривогу в Данії, Голандії, Англії. У 1625 р. при сприянні Франції вони уклали угоду проти Габсбургів.

Данський король Християн ІV одержав субсидії від Англії і Голандії і зобов‘зався почати війну проти католицького табору в Німеччині (під виглядом допомоги протестантам, а насправді – із загарбницькою метою).

Спочатку наступ Данії був успішним. Імператор боявся надмірного посилення ліги і не надавав допомоги її військам. Фердинанд ІІ сам вирішив створити армію і прийняв план Альбрехта Валенштейна (1583 – 1634). Це – чеський дворянин, який розбагатів на скупці майна повстанців. Кондорт‘єр. Зумів створити велику армію найманців за принципом “війна годує війну”. У Чехії одержав кілька округів для постою військ. Укомплектував 60-тисячну армію і почав воєнні дії проти німецьких протестантів і датчан разом з Тіллі.

У 1627 – 1628 рр. Валенштейн одержував перемоги, зайняв всю Північну Німеччину. Не зміг лише взяти Штральзунд. Хотів вторгнутись у Ютландію, але Франція заявила протест імператору. У самій Католицькій лізі теж загострились суперечності: католицькі князі були невдоволені діями надміру властолюбного імперського полководця.

Данія, що зазнала поразки, змушена була укласти мир на умовах статус-кво і відмовитись від втручань у справи Німеччини (Любецький мир 1629 р.). Але цей мир не приніс спокою Німеччині. Найманці Валленштейна і Тіллі продовжували грабувати населення протестанських князів і міст.

Сам Валленштейн одержав від імператора герцогство Мекленбург і титул адмірала-генераліссімуса Балтійського та Океанічного морів. Валленштейн почав реалізовувати “морські плани” – зайняв і зміцнив всі порти в Померанії і готував воєнні дії проти Швеції і її планів на Балтійському морі.

Перемога над Данією, здається, відкрила перед Габсбургами можливість утвердитись на півночі. Але в Німеччині зріло невдоволення політикою Валенштейна. Найбільш невдоволеними були протестанти. За Реституційним (відновлювальним) едиктом 1629 р. у протестантів віднімали секуляризовані землі. Для проведення в життя цього едикту Валленштейн використовував наймані війська. У 1630 р. Фердинанд ІІ згодився на відставку Валленштейна і наказав розформувати війська.

Мир з Данією був лише паузою у війні.

Швеція домоглась перемир‘я з Польщею і почала готуватись до вторгнення в Німеччину. Між Швецією і Францією була укладена угода: шведський король брав зобов‘язання послати в Німеччину армію, а Франція повинна була забезпечити фінансову підтримку. Щоб позбавити Габсбургів підтримки з боку папської курії, Рішельє обіцяв допомогти папі в захопленні герцогства Урбіно в Італії.

Шведський король Густав Адольф мав загарбницькі плани і не хотів посилення Німеччини. І католицька реакція не була байдужа до Швеції, бо тут аристократія була католицькою. І Росія була зацікавлена у виступі Швеції проти Габсбургів, навіть надала на вигідних умовах багато жита і селітри.

Влітку 1630 р. Густав Адольф висадився у Померанії з невеликою, але з високими професійними якостями армією. Вона складалась із селян, була добре навчена, мала артилерію. Але наступ затримався на рік через ворожі позиції Брандербурзького і Саксонського курфюрств.

Однак, католицький воєначальник Тіллі у 1631 р. взяв Магдебург і пограбував його. Солдати вбили до 30 тис. городян. Тоді Брандербурзький курфюрст пропустив шведські війська. Шведська армія почала активні наступальні дії. У вересні 1631 р. шведи нанесли поразку Тіллі. Густав Адольф спекулював підтримкою селян, пізніше німецькі селяни повернули зброю проти шведів. Наступ шведів випереджав плани Рішельє. Густав Адольф вторгся в Баварію, у якої з Францією був союз. Загинув Тіллі. Становище Габсбургів стало критичним. Фердинанд ІІ знову звернувся до Валленштейна, який тепер зажадав титула генералісімуса і повної самостійності. Франція уже не заважала Валленштейну, бо боялась Густава Адольфа. Валленштейн вимотував шведів сутичками. У 1632 р. шведи нав‘зали битву при Люцерні, виграли її, але втратили Густава Адольфа. Валленштейн вивів свої війська в Чехію.

Після загибелі короля в Швеції керував канцлер Аксель Оксенштерн. Він відмовився від проектів підкорення Німеччини. Це покращило відносини з Францією.

А Валленштейн зібрав 100-тисячну армію, вів самостійні переговори. Фрідріх ІІ запідозрив зраду. У 1634 р. Валленштейн був усунутий від посади, а згодом був убитий підкупленими офіцерами. У тому ж році імперські війська завдали поразки шведам і спустошили протестанські області у Середній Німеччині. Протестанські князі помирились з імператором.

Але війна тривала – як європейська.

Наступний період – франко-шведський (1635 – 1648 рр.). Франція поновила союз з Швецією і сама взяла участь у діях в Німеччині, Нідерландах, Італії, на Піренеях. Під контролем Франції була 180-тисячна армія Беренгарда Веймарського, найнята на гроші. Війна затягувалась, ставала все більш грабіжницькою.

У 1642 р. біля Лейпціга шведи розбили імперські війська. У 1643 р. французи розбили іспанців при Рокруа. Габсбурги чинили опір, поки загроза не нависла над Віднем.

У 1648 р. був підписаний мир у 2-х містах Вестфалії – Оснабрюку між імператором, шведами і протестанськими князями, в Мюнстері – між імператором і Францією. Карта Європи сильно змінилась.

Швеція одержала всю Західну і частину Східної Померанії, о. Рюген, м. Веймар, два архієпископства – Бремен і Ферден. Шведський король набув чину імперського князя.

Франція одержала міста Мец, Туль, Верден, приєднала Ельзас без Страсбурга і кілька інших пунктів. Під опіку Франції перейшло 10 імперських міст. Голандія і Швейцарія були визнані незалежними державами. Баварський герцог одержав звання курфюрста і Верхній Пфальц. Вестфальський мир закріпив роздробленість Німеччини. Німецькі князі домоглись визнання своїх суверенних прав і мали укладати угоди з іноземними державами. Провідна роль перейшла до національних держав Франції, Англії, Швеції. Багатонаціональна Австрія приходила в занепад. Німеччина була розорена. На Південному Сході і Південному Заході населення скоротилось наполовину. Постраждала Чехія, де з 2, 5 млн. чол. населення залишилось 700 тис. Шведи зруйнували в Німеччині майже всі заводи і рудники. У найгіршому становищі були селяни. Зберігалась кріпацька залежність.

Війна Франції з Іспанією тривала до 1659 р. і закінчилась Піренейським миром.

Тридцятилітня війна була першою загальноєвропейською війною, вона принесла багато втрат і руйнувань. Німецький письменник Ганс Грімельсгаузен, учасник війни, хоча й не зі своєї волі, водночас жертва війни, оскільки втратив у війні своїх батьків і рідний дім, писав про жахи війни, грабунки у книзі “Пригоди Сімпліуса Сімпліциніуса”. Це була перша масштабна війна із застосуванням вогнепальної зброї.

Політичні наслідки війни змінили карту Європи. Найбільше від війни виграла Швеція, посилилась могутність Франції. Німеччина ж і надалі залишилась роздробленою. Все більш помітну роль в економіці й політиці Європи стали відігравати Англія, Республіка З’єднаних провінцій, Данія.
Назад Зміст