UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Буржуазна революція в Нідерландах

Політичний лад Нідерландів. Зміни в соціальній структурі.

Боротьба проти режиму Альби. Повстання на півночі.

“Гентське умиротворення”. Боротьба в південних провінціях.

Дворянський заколот. Арраська і Утрехтська унії.

Утворення республіки з‘єднаних провінцій.



У ХV ст. Нідерланди входили до складу Бургундського герцогства, а після його розпаду у 1477 р. перейшли до Габсбургів. З 1516 р. Нідерланди стали складовою частиною імперії Карла V.

У ХVІ ст. до складу Нідерландів входили, крім сучасної їх території, Бельгія, Люксембург, частково Франція. Було 17 провінцій. З них найбільшими були Ено (Гунгау), Артуа, Люксембург, Намюр, Фландрія, Брабант, Голандія, Зеландія.

Уряди Карла V і Філіпа ІІ прагнули встановити в Нідерландах абсолютистські порядки, розгалужений чиновницький апарат. За Філіпа ІІ апарат очолювала Маргарита Пармська. При ній в Брюселі існував дорадчий орган – Державна Рада з представників нідерландської знаті. У провінціях були намісники. Скрізь по країні розміщувались військові гарнізони.

Однак орган самоуправління і станово-представницькі органи не були знищені. Існували Генеральні штати, що збирались за вказівкою намісниці. В них головну роль грали феодальна аристократія і вище духівництво, міський патриціат і багате купецтво. Вони вирішували питання про податки і приймали закони.

Провінційні штати відали розверсткою податків та ін. питаннями. Велику автономію мали ради міст. При цьому вся країна, кожна провінція і місто мали свої вольності і привілеї, які вони ревно оберігали. На цьому грунті були конфлікти з іспанськими властями.

У ХVІ ст. Нідерланди переживали піднесення. Феодальні відносини розкладались. Цехи приходили в упадок. Все більшу роль відігравали скупщики. Деякі цехи і торгові гільдії забороняли створювати мануфактури і затримували прогресивні форми торгівлі.

На селі з‘явились буржуазно-фермерські господарства. У Фландрії і Брабанті агротехніка зробила успіхи. Збільшились посіви технічних культур, стійлова відгодівля худоби. Особиста залежність селян тут зникла. З‘явилась аренда з використанням найманої праці. І в той же час дворянство і духівництво збереглись у Фландрії і Брабанті і мали земельні володіння.

У Голандії було розвинуте молочне тваринництво. Селяни перетворювались у фермерів.

У Фрісландії сильним було монастирське землеволодіння.

Південна група провінцій відрізнялась від північної. Антверпен був торговим цертром, сюди з Іспанії йшла шерсть, з усіх провінцій Нідерландів - товари. Він майже не мав свого флоту. Потреба у хлібі задовільнялась з Еко і Артуа.

Голандія і Зеландія мали флот, суднобудівництво. Свої і транзитні товари направляли в Скандинавію і Росію. Звідти везли хліб, ліс. Північ була більш розвинена, ніж південь.

Відбувались і соціальні зміни – складалась міська і сільська буржуазія – священики, мануфактуристи, фермери. Багато тисяч селян розорились від податків і лихварів. Натовпи селян-бродяг ходили по дорогах, містах. У ХVІ ст. вони стали об‘єктом законів проти бродяг. Частина їх вербувалась у наймані солдати, частина йшла на мануфактури, на флот, на ферми.

На мануфактурах робочий день тривав 12-16 годин, в т.ч. і для дітей та жінок. Щоб прогодуватись, бідняки займались підсобними промислами, але це не давало великих прибутків.

Був і гніт. Але народ хвилювався і бачив основну причину своєї біди в засиллі іспанців. Невдоволення зріло всередині буржуазії, дальший розвиток якої був неможливим в таких умовах.

Почала формуватись нідерландська двомовна нація – фламандсько-голандський і валонський діалекти домінували. Назрівала революція.

Іспанський абсолютизм не міг здатись без бою. Боротьба обіцяла бути кровопролитною. Політика Філіпа ІІ була реакційною. Він хотів встановлення іспанського абсолютизму. В Нідерландах постійно були іспанські війська. Було створено 14 нових єпископств, при яких знаходились спеціальні інквізитори для знищення єресі.

Оголошення Іспанією банкрутства у 15157 р. розорило багатьох нідерландських банкірів. У 1560 р. зросло мито на іспанську шерсть і її ввезення в Нідерланди скоротилось на 40%. По країні снували донощики, лютувала інквізиція. Гніт іспанців ставав нестерпним.

Посилилась і класова боротьба. Ненависть спрямовувалась проти католицьких священиків, які порушували таємницю сповіді. Дуже популярним був кальвінізм. Виникали консисторії – кальвіністські общини. Натовпи людей збирались послухати проповідників – єретиків, як їх називали іспанці. Частими були їх страти, іноді народ перешкоджав їм.

Знать і провінційне дворянство теж не хотіли бути простими підданими іспанського монарха, прагнули привілеїв. Реформу церкви вони бачили в дусі лютеранства. До дворянської оппозиції входили збіднілі дворяни, що займали міські посади. Вони перейшли в кальвінізм і закликали до збройного повстання.

Керівниками опозиції були принц Вільгельм Оранський-Нассау (німець), граф Егмонт і адмірал Горн. В Державній Раді вони почали критикувати діяльність уряду, вимагати виводу іспанських військ, відміни “плакатів” проти єретиків.

Рядове дворянство створило союз “Угода” (“Компроміс”) в 1566 р. висунув намісниці петицію з викладом своїх вимог. Дворяни писали, що невиконання їх приведе до повстання (вони самі його не хотіли). Бідний одяг провінційних дворян, що подавали петицію, дав підставу назвати їх гезами (злиднями). Отже, коливання панівного класу досягло апогею.

Намісниця не спішила з відповіддю. Союз дворян почав переговори з кальвіністськими общинами про спільні дії і 10 серпня 1566 р. районі міст Хондсхоте, Армант‘єра почалось повстання, назване іконоборським. Воно поширилось на 12 із 17 провінцій. 5,5 тис. церков були пограбовані і спустошені. Повсталі нищили ікони, скульптури святих. У ряді міст повстанці знищили церковні і монастирські поземельні грамоти, розганяли монахів.

Іконоборське повстання було першим актом Нідерландської буржуазної революції ХVІ ст. Рушійною силою були робітники мануфактур, портовий люд, ремісники і селяни.

Найбільшої сили повстання досягло у Фладрії, Брабанті, Зеландії, Утрехті. Намісниця змушена була 25 серпня оголосити, що інквізиція буде знищена, “плакати” пом‘якшені, члени союзу дворян одержать амністію, а кальвіністи – обмежену свободу віросповідання.

Розмах маового руху злякав не тільки іспанські власті і духівництво, але й дворян і буржуазію. Союз дворян оголосив про свій розпуск, а керівники кальвіністських общин зреклись участі у повстанні. Буржуазія вагалась. Весною 1567 р. повстання, позбавлене керівництва, було придушене.

Розгромивши повстання, уряд відмінив поступки, а в серпні 1567 р. ввів іспанські війська під командуванням герцога Альби (з Толедо) – типового іспанського гранда, що спирався на інквізицію і вояччину. Казну поповнював за рахунок спалених єретиків.

Тисячі людей були послані на плаху, багаття чи шибеницю. Майно їх конфіскували. За свою віру в угоди поплатились і багаті буржуа, купці, аристократи і дворяни. У 1568 р. були страчені граф Егмонт і адмірал Горн. В містах будувались цитаделі, де розміщувались іспанські війська. Вільгельм Оранський втік за кордон.

Дрімучі ліси Фландрії й Ено стали притулком для сотень партизан з числа бідних ремісників, робітників мануфактур, селян. На чолі їх були буржуа, дворяни. Ці партизанські загони називали “лісовими гезами”. Під час нападу “лісові гези” знащували невеликі іспанські загони, страчували судейських, чиновників, шпигунів-священиків.

У Голандії та Зеландії матроси, рибалки, вели боротьбу проти іспанців на морі. Вони захоплювали іспанські кораблі. Соратники Вільгельма Оранського, підтримуючи конспіративні зв‘язки з своїми сторонниками-дворянами, багатими городянами, мали особливі плани. Вони хотіли нанести удар Альбі з боку Німеччини і включити Нідерланди до неї як курфюрство. Церкву вони хотіли реформувати в лютеранському дусі.

В. Оранський у 1568 – 1572 рр. кілька разів організовував вторгнення в Нідерланди (в південні провінції), але уникав спільних дій з гезами, покладаючись на найманців.

У 1572 р. Альба вирішив запровадити іспанський податок – алькабалу. Лише її загроза паралізувала економічне життя. Ціни зросли, закривались майстерні, крамниці. Народ обурювався. Альба свої основні війська перемістив у міста, послабивши оборону узбережжя. Алькабалу він не ввів, але загроза лишилась.

Послабленням оборони скористались морські гези. 1 квітня 1572 р. вони захопили портове місто Брил. Зеландія майже повністю була звільнена. У Фрісландії йшли бої. Після поразок на півдні Вільгельм Оранський прибув на північ. Він був оголошений главою повсталих провінцій. Війна була оголошена Альбі, а не Філіпу ІІ. Були введені непрямі податки. Це був компроміс.

Вільгельм Оранський знайшов підтримку серед селян, представляючись патріотом. Головною ж його метою було зміцнення особистої влади. Купецтво знало про плани В. Оранського, але не боялось їх. Воно міцно захопило в свої руки Генеральні штати і міські ради, контролювало фінанси.

Після перших перемог воєнне становище північних провінцій, що “від‘єдналися”, ускладнилося. Розмах повстання змісив Альбу спрямувати сюди всі сили. Його війська обложили голандські міста. У 1573 р. був взятий Гарлем, обложений Лейден. Лейдену допомогли гези.

Альба ж в Іспанії впав у немилість і його замінили Рекезенсом. Цей новий намісник раптово помер. Це погіршило становище іспанців у Нідерландах.

У 1576 р. іспанські найманці збунтувались, залишили північ і вдерлися на південь. У відповідь на півдні теж почалось повстання. Знову вводились вольності і привілеї, раніше скасовані Альбою. Але робилось це стихійно, неорганізовано.

У Генеральних і провінційних штатах мінялись лише люди, а влада залишалась у дворян.

У 1576 р. в Генті зібрались Генеральні штати всієї країни, які виробили угоду (Гентське умиротворення). Там йшлося про вірність Філіпу ІІ і католицизму, відміну законів Альби і вивід іспанських військ. Але ні слова про конфіскацію церковних земель, земельну реформу, свободу віросповідання для кальвіністів. “Гентське умиротворення” було спробою змови дворян з консервативним бюргерством і купецтвом, розрахованою на подальшу угоду з Філіпом ІІ.

Практичним кроком у цьому напрямі стало підписання Генеральними штатами у 1577 р. “Вічного едикту” з іспанським намісником Хуаном Австрійським. Однак намісник віроломно порушив укладений договір і спробував повернути іспанські порядки. Провалом “Гентського умиротворення” закінчився другий етап революції.

У 1578 р. Хуан Австрійський розгромив армію Генеральних штатів у битві при Жамблу. Ініціатива перейшла до буржуазії, що спиралась на народ. Низи громили церкви й монастирі, вводили кальвінізм, створювали загони самооборони.

У Фландрії і Брабанті створювались нові органи – “комітети 18-ти”, куди обирали представників буржуазії та буржуазної інтелігенції. Спочатку вони відали лише обороною, але поступово почали втручатись у всі справи – у постачання продовольством, зброєю, конфіскацію майна церкви. “Комітет 18-ти” Брюселя впливав на Генеральні штати і Державну раду. Восени 1577 р. він вимагав загального озброєння народу, революційного ведення війни проти дона Хуана, чистки держапарату від агентів-іспанців.

Гостра боротьба йшла в столиці Фландрії Генті. У 1577 р. повсталий плебс заарештував тут групу дворян-змовників, а два іспанських пособники були страчені. Офіційною релігією був проголошений кальвінізм. Церковне майно конфісковувалось і продавалось із аукціонів. Гентці припинили сплату податків Генеральним штатам, бо ті “погано воюють з іспанцями”.

Рух в Генті – це буржуазні перетворення, хоч здійснювались вони плебейськими методами за участю простих людей.

Але на півдні католицьке духівництво і дворянство були ще сильними. Вони були пов‘язані з Іспанією. Там боротьба була особливо запеклою. Йшла агітація за запрошення В. Оранського, яка мала успіх. Оранський прибув у Брюсель і домігся проголошення себе правителем Брабанту.

Повсталі не були єдиними. Селяни і плебс вимагали демократичних порядків, введення кальвінізму, цехи – розщирення привілеїв, буржуа – свободи підприємництва. І лише проти іспанців вони виступали всі разом.

Принц і його оточення грали на суперечностях. Оранжисти здійснювали лише дрібні реформи, стримували масові рухи. Воювати з іспанцями принц хотів руками найманців, яких і запросив – Франциска Анжуйського, німецького пфальцграфа Іоана Казимира. Але найманці грабували країну, що обурювало народ.

Невдоволене половинчастими заходами принца, дворянство у 1578 р. підняло заколот у військах Генеральних штатів, навербувало найманців і почало воєнні операції проти революційних фландрських міст. Але гентські міста їх зупинили.

Тоді дворяни-заколотники Ено і Артуа у 1579 р. уклали в Аррасі унію, мета якої – зберегти католицизм, придушити революцію і укласти угоду з Філіпом ІІ. Потім вони підписали договір з іспанським намісником Олександром Фарнезе, в якому останній обіцяв дотримуватись “Гентського умиротворення” і “Вічного едикту”. Іспанці знову заволоділи великими територіями.

У відповідь північні провінції уклали свою революційну Утрехтську унію, до якої приєднались міста Фландрії і Брабанті. За нею лише Генеральні штати мали право на введення податків і укладення міжнародних угод. Всі провінції зобов‘язувались спільно боротися і до перемоги не укладати сепаратних зовнішніх угод. Голандія і Зеландія вводили кальвінізм, в провінціях дозволявся вибір релігії.

В. Оранський у 1579 р. придушив демократичний рух у Генті, а потім в інших містах. Війська Генеральних штатів розправились із селянським рухом у Фландрії і на півночі. Дворяни схилялись до угоди з Філіпом ІІ. Але останній літом 1580 р. оголосив Вільгельма Оранського державним злочинцем і поза законом. Тоді у 1581 р. Генеральні штати оголосили Філіпа ІІ скинутим.

В. Оранський звернувся по допомогу до Франції. У 1582 р. Франциск Анжуйський вдруге вступив у Нідерланди. Оранжисти покладали на нього надії, але його війська чинили грабунки і насильства, а сам він сприяв католикам і реакціонерам. В кінці кінців він підняв заколот на півдні з метою приєднання Фландрії і Брабанта до Франції. Заколот було придушено, але становище цих земель залишалось невизначеним.

А Олександр Фарнезе брав одне місто за другим. У 1585 р. впав Антверпен і іспанці почали наступ на північ. Соціальна база революції була розмита, економіка розладнана, мануфактури втратили джерела сировини. На півдні міцніли реакційні й консервативні верстви бюргерства. Промисловці перемістились на північ. На півдні почав торжествувати реакційний режим. Поразкою революції на півдні завершився третій етап революції.

На півночі Утрехтська унія заклала основи республіки. Воєнні дії вела Державна рада. В ній місця розподілялись в залежності від суми внесеного провінціями податку. Голандія і Зеландія мали більшість. Після скинення Філіпа ІІ республіканський лад зміцнився.

У 1584 р. Вільгельм Оранський був убитий іспанським агентом. І за його життя і після смерті Генеральні штати шукали іноземного принца, який би згодився стати верховним правителем країни. Генріх ІІІ і Єлизавета не погодились. З Англії прислали графа Лейстера, який був обраний Генеральними штатами губернатором. Це ледве не закінчилось катастрофою. Лейстер погано воював з іспанцями, а потім підняв заколот. Його придушили, а у 1587 р. Лейстер був вигнаний. Тільки після цього в країні утвердився республіканський лад. Військами керував син Вільгельма Оранського Моріц Насауський. Він успішно воював, мав популярність і авторитет.

У республіки з‘єднаних провінцій були переваги над Іспанією і в 1609 р. вона уклала з нею мир на 12 років. Іспанія визнала республіку З‘єднаних королівств як державу. Це було переможним завершенням революції. Відкрились нові можливості розвитку економіки.

У 1621 р. війна поновилась, йшла з поперемінним успіхом і стала складовою Тридцятилітньої війни.

Вестфальський мир 1648 р. підтвердив умови перемир‘я 1609 р.

Наслідки революції:

Звільнення від національного гніту.

Церковна реформа.

Республіканський устрій.

Свобода економічного розвитку.

Розгром феодально-католицької реакції.

Все це було досягнуто в Північних Нідерландах. А Південні залишались під владою Габсбургів.
Назад Зміст Вперед