UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Реформація в Швейцарії. Католицька реакція

Передумови Реформації в Швейцарії.

Ульріх Цвінглі.

Кальвіністська Реформація.

Контрреформація.



Передумови Реформації в Швейцарії.

В різних країнах Реформація набувала різних форм в залежності від характера і конкретних умов. Реформаціійні ж течії в Швейцарії мали загальне значення для розвитку реформаційного руху в Європі. У Швейцарії зародились напрями, пов‘язані з Цвінглі і знайшло грунт для розвитку вчення Кальвіна. Ці вчення більш послідовно, ніж лютеранство, висловили буржуазну сутність реформації.

Для розуміння причин, чому Швейцарія стала місцем, де поширилась Реформація, треба згадати її особливості. Це – гірська країна. Її населення могло довго зберігати общинний побут. Через альпійські перевали Швейцарія була пов‘язана з італійською торгівлею.

Ядром Швейцарського союзу стали три гірських лісових кантони – Швіц, Урі, Унтервальден. З ХІІІ ст. вони тримали ключі від Сен-Готардського перевалу, який зв‘язував Італію з іншими країнами Європи. Габсбурги мали в цих 3-х катонах своїх управителів – фогтів і великі земельні володіння.

Місцеве населення зуміло відстояти свою незалежність. Великі міста – Цюріх і Женева стали центрами, звідки поширювалась Реформація. У 1291 р. кантони Швіц, Урі, Унтервальден уклали між собою угоду для боротьби проти Габсбургів. Інші області теж піднялись на боротьбу. У 1332 р. приєднався Люцерн, у 1351 р. – Цюріх, у 1352 р. – Цуг і Гларус, у 1353 р. – Берн, у 1481 р. – Фріцбург (Фрейбург), у 1501 р. – Базель і Шафхаузен.

Зросла воєнна могутність Швейцарського союзу. Армія була селянською. В битві при Нансі (1477) швейцарці разом з герцогом Рене Лотарінгським розгромили армію бургундського герцога Карла Сміливого. В результаті Бургундське герцогство було ліквідовано. Після цього Швейцарський союз став фактично незалежним.

Завдяки цій перемозі швейцарська армія одержала популярність в Європі. Вона почала використовуватись як наймана. Найманство стало страшною бідою Швейцарії. Вимога покінчити з торгівлею кров‘ю стала однією з вимог Реформації.

За політичним ладом Швейцарський союз був конфедерацією, тобто не мав постійних органів центальної влади. Загальні справи вирішувались на з‘їздах кантонів – ландтагах.

Були союзні землі, приєднані до кантонів на основі договорів. Вони не мали представництва в ландтазі. Всі кантони по економічному розвитку можна поділити на дві групи – лісові, сільськогосподарські – Швіц, Урі, Унтервальден, Люцерн і Цуг. Більша частина селян тут викуплялась із залежності. Феодальні відносини зберігались лише в церковних землях.

Провідною галуззю було тваринництво. Продукція – шерсть, шкіри, масло, сир – збувались у міські кантони, а також в Італію і Німеччину. Пасовиська і ліси знаходились в общинному користуванні. А хліб завозився з Німеччини через Базель і Цюріх.

У ХVІ ст. сільська община помітно розклалася. Користування общинною землею стало привілеєм верхівки сіл. Збіднілі селяни і присільники за користування лугом, лісом відробляли панщину на користь общини. Біднота закабалялась під покровом общинних відносин. Надлишок робочих рук через малоземелля (розорювати нові землі заборонялось) існував. Тому немало молоді йшло у армію.

В міських кантонах – Цюріх, Берн, Базель – все було інакше. Общині належало лише ¼ угідь. Колективним сеньйором було місто, воно експлуатувало селян на муніціпальних землях. Міські кантони були на торгових шляхах. Були тут і цехові ремесла. В паперовій мануфактурі панували капіталістичні відносини. Були в Женеві і вільні від цехів ремесла – ювелірне, шовкоткацьке.

Кантони були різними і об‘єднала їх боротьба проти Габсбургів. Кантональні влади укладали спеціальні договори з іноземними державами і щорічно 80 тис. найманців із своїми офіцерами служили в інших країнах.

В Берні і Базелі панувала олігархія старих патриціанських родів. В Цюриху влада була в руках сильних ремісничих цехів. Але це не означало демократизму. Міський магістрат проводив реакційну політику.

Міські кантони хотіли підкорити собі лісові. Конфедерація була й мовно розбита – на французьку і німецьку. Система найманства дозволяла видаляти із країни невдоволених.

У зовнішній політиці лісові кантони були зв‘язані з реакційними католицькими колами – іспанськими Габсбургами, папським престолом і правлячими колами Франції. У себе вдома вони не заохочували новацій. Лісові кантони не були захоплені Реформацією і навіть виступали проти неї.

Інша річ – в міських кантонах. Передові верстви бюргерства, вступаючи на шлях капіталістичного розвитку, усунуті від правління реакційним патриціатом в Базелі і Цюриху. Вони вимагали заборони найманства, яке відволікало робочі руки і посилювало дворянство, вороже містам. Бюргери викривали католицьке духівництво, вимагали секуляризації церковних земель. Виникло прагнення до централізації Швейцарії, перетворення її у міцну федерацію, де провідне місце займали б міські кантони. Міський плебс, підмайстри, ремісники страждали від олігархії і домагань церкви. У міських кантонах виникли непримиренні суперечності, які вилились у поширення ідей Реформації.

Ульріх Цвінглі.

Ульріх Цвінглі – виходець із селян. Одержав гуманітарну освіту. Викладав латину в Базелі, а в 1506 р. прийняв сан священника. У 1516 р. виступає проти найманства. Як і Лютер, ідеї Реформації обгрунтовував положеннями з Євангелія, а не постановами пап. Був проти індульгенцій, поклоніння іконам, виступав за дешеву церкву без монастирів та багатств.

Цвінгліанство більш рішуче поривало з обрядовою стороною богослужіння, ніж лютеранство, не визнавало магічної сили збережених ним таїнств – хрещення і причастя. В організації цвінгліанської церкви був, на відміну від лютеранської, проведений республіканський принцип. Реформація Цвінглі – бюргерська. Засуджувала монастирське землеволодіння і стяжіння багатств церквою, лихварство і кріпацтво. Цвінглі виступав як дрібний власник і республіканець. Князів і монархів вважав тиранами. У найманстві бачив непатріотизм і корупцію. Закликав до чистоти відносин, буржуазної бережливості, політичної ізоляції, провінційної замкнутості. Це – суперечливість поглядів Цвінглі, бо одночасно він був і за швейцарську федерецію.

У 1518 р. Цвінглі одержує місце священника в соборі Цюриха. Починає проповідь Реформації. У 1522 р. міська рада під тиском сторонників Цвінглі декретувала відміну постів і безшлюбності духовенства. Цюріх був оголошений незалежним від єпископа Констанського. З 1523 р. почалась секуляризація монастирського майна. У 1524 р. – відмінені меси, вшанування ікон і святих, введення причастя для світських і духовних оссіб.

Церковна організація підкорялася міському магістрату. Кантон виступав як місто-держава. Цвінгліанське віросповідання було оголошене обов‘язковим для всіх жителів кантона, а додержання релігійних правил контролювалось міськими власниками.

Одночасно здійснювалась і політична програма – заборонявся лихварський процент, воєнне найманство, пенсії від іноземних королів. Церковна десятина тепер йшла на утримання пасторів.

Патриціат і дворянство майже повністю були витіснені з міських органів управління, а їх місце зайняло бюргерство.

Перемога цвінгліанства в Цюриху створила напруженість у Швейцарській конфедерації. Лісові кантони подавляли будь-які спроби Реформації і вимагали у міських придушення єресі. Особливо гострі конфлікти назріли у фогствах. Вони ставали центрами селянського руху і центрами суперечностей.

Велика селянська війна в Німеччині і тут знайшла відгук. Грунт для цього був. Анабаптисти і цвінгліанці радикального напрямку закликали не платити десятину. Озброєні селяни створили загін з 4 тис. чол. Однак керівництво захопила заможна верхівка. Дії селян були поміркованими – вимоги не виходили за рамки “12 сттей”. Передавши їх владі, селяни розійшлись по домівках і чекали результатів.

У містах почались гоніння на анабаптистів. Деякі з них, тікаючи з міст, примкнули до селянських загонів і були в них ватажками. Були хвилювання і в Базелі у 1525 р. серед плебсу. Таємно збирались підмайстри різних цехів. Ставлення колоніальної влади до повсталих було неодинаковим. У лісових кантонах вони відкрито виступали проти. На гірських переходах були поставлені заслони, щоб швейцарські селяни не об‘єднались з німецькими.

Міським кантонам доводилось застосовувати більш складну тактику. Вони намагались підірвати могутність дворян і монастирів. Але міста не хотіли звільняти селян і не поступались всоїми привілеями. Тому вони проводили тактику дрібних поступок і послаблень для селян: була відмінена кріпосна залежність на церковних землях (підданих секуляризації), мала десятина, церковна юрисдикція, знижені податки, відновлена свобода полювання і риболовлі. Однак панщина і міські податки лишались. Влада міських кантонів переслідувала і анабаптистів.

Поразка селянської війни звузила базу цівінгліанської Реформації. Це позначилось не відразу. У 1528 р. цвінгліанство було запроваджене в Берні, Базелі, Санкт-Галені, Гларусі, Шафхаузені. Окрилені цим прибічниики Цвінглі вже хотіли приступити до об‘єднання Швейцарії під главенством Цюріха. У 1531 р. відбулось відкрите воєнне зіткнення населення Цюріха з 5-ма лісовими кантонами. У битві при Каппелі в 1531 р. Цюріх зазнав поразки. Загинув сам Цвінглі.

Після цього союз протестанських кантонів розпався, проповідь цвінгліанства в католицьких кантонах була заборонена, а об‘єднання затрималось на століття. Центр Реформації перемістився в Женеву.

Кальвіністська Реформація.

Женева – біля французького кордону, з невеликою сільською общиною. Важливе місце транзитної торгівлі і банкових операцій. Розвинуті було ювелірне, хутрове, взуттєве виробництво. Цехів у Женеві не було.

Вільний міський режим приваблював реформаторів. У керівництві основну роль стали відігравати “нові городяни” – італійці, французи, що оселились недавно. Все це було сприятливим для Реформації.

Жан Кальвін народився у 1509 р. в сім‘ї єпископського секретаря в м. Нуайон. Батько готував його на юриста, але разом з правом Кальвін вивчав філософію і примкнув до гуманістичної течії. Займався літературою, викладанням. Кілька років прожив у Парижі, де у 1534 р. став протестантом. У 1536 р. переїхав у Женеву. У той же рік у Базелі вийшла його книга “Напучування у християнській вірі”, що містила основи його вчення.

Вчення Кальвіна спрямоване з одного боку проти католицизму, а з другого – проти народної Реформації. Один з головних догматів – про божественне призначення. У Кальвіна воно набуло формулювання вчення про абсолютне призначення. Бог заздалегідь призначив одних для спасіння, а інших – до згину. Люди не можуть нічого змінити своїми вчинками. Віра в Бога не залежить від волі людини, бо самі благочестиві вчинки – воля Бога. Люди можуть лише здогадуватись про своє призначення і те, чи благоволить до них Бог.

Він же сформулював доктрину про мирський аскетизм. Треба віддаватись професійній діяльності, зневажати комфорт, насолоди й марнотратство, бути бережливими. Якщо людина відмовляється одержувати прибуток шляхом праці – це гріх.

Так ідеологічно відбивались в релігії погляди буржуазії періоду превісного нагромадження. Благоволення Бога можна заслужити працею, скромністю, смирінням. Цей догмат орієнтувався на людей незаможних. Спочатку Кальвін відкидав потребу особливої церковної організації. Але натиск контрреформації з одного боку і єресей з іншого змусили його визнати необхідність такої організації. Церква будувалась на республіканських засадах. На чолі – пресвітери, яких обирали з членів общини, і проповідники. Вони не мали сану, це – їх обов‘язок і звідси назва – міністри. Пресвітери і міністри складали консисторію, що відала всім релігійним життям.

Догмати кальвінізму обговорювались на збборах міністрів – конгрегаціях. Згодом вони перетворились у з‘їзди общин – синоди. Їх завдання – боротись з єресями і берегти єдність культу і віровчення. Така організація була гнучкою і боєздатною.

Кальвін був дуже обережний у політичних питаннях. Він засуджував правителів – монархів і князів, говорив, що вони відчують караючу десницю божу. Але всяку владу він оголошував божественною. Право опору тиранії визнавав лише за церквою і представницькими органами, наприклад, Генеральними штатами, і то лише тоді, коли вичерпані легальні методи.

Демократію вважав “найгіршою формою правління”. Свої симпатії віддавав олігархії (аристократії). Як компроміс допускав її поєднання з поміркованою демократією. Люто ненавидів селянсько-плебейську єресь – анабаптизм. Вимоги розділу майна називав “обурливою дикістю”. Виправдовував лихварство і навіть рабство, яке почали застосовувати у колоніях.

Кальвінізм – це струнка система поглядів буржуазії. Коли Кальвін у 1536 р. прибув у Женеву, там вже була здійснена цвінгліанська Реформація. Дуже впливовими були анабаптисти, вони перемагали на диспутах. Кальвін встановив теократію, що викликало обурення. У 1538 р. Кальвін змушений був тікати. Але у 1540 р. реформаційна партія одержала верх і Кальвін на запрошення магістрату повернувся в Женеву, де й дожив до кінця днів (1564 р.). У місті була створена консисторія, якій було підпорядковане все життя. Вона теж була непримиренна до анабаптистів. Вчений Сервет (ісп.), який насмілився критикувати кальвіністів, теж був заарештований і спалений.

Цвінгліантсво було породжене місцевими умовами, втратило революційний бойовий дух і виродилось у бюргерську Реформацію, вузьку і рутинну. Іншими були долі кальвінізму. Він набув європейського значення і поширювався там, де розвивася капіталізм. Це релігійно-філософське вчення. Але його використали і реакційні феодальні кліки Європи того часу. У Франції були “політичні” дворянські гугеноти, які відрізнялися від гугенотів релігійних. Деякі князі Німеччини теж ставали під прапор кальвінізму.

Контрреформація.

У 40-х роках ХVІ ст. сили феодальної реакції перейшли у наступ. Подекуди навіть монархії пристосовувались до Реформації (королівська Реформація в Англії).

Католицька церква розгорнула Контрреформацію. Тридентський собор, що засідав з перервами з 1545 по 1563 рр. (у Тренто), відкинув зміни у догматах церкви. Анафемі були піддані всі твори протестантів. Був підтверджений принцип верховенства папи над єпископами, собором і світськими властями. Тридентський собор заборонив плюралізм – зосередження в одних руках кількох церковних бенефіціїв, і абсентаїзм – одержання доходів з церковних посад особами, на цих посадах не зайнятих. Був скорочений апарат папської курії. Верх взяли ультрамонтани.

Посилились репресивні засоби католицизму. У Римі був створений центральний інквізиційний трибунал, що очолив боротьбу з єресями. Був складений “індекс заборонених книг”.

Бойовим органом католицької церкви став орден єзуїтів, заснований Ігнатієм Лойолою (1491 – 1556). Це іспанський ідальго, через поранення позбавлений можливості нести військову службу. Вивчав богослов‘я у Сорбоні, там же написав книгу “Духовні вправи”. Заснував “Товариство Ісуса”. У 1540 р. папа затвердив статут нового ордена. Лойола був першим його генералом. При ньому – рада з 6 чоловік. Світ був поділений на особливі райони – провінції, що включали по кілька країн.

Члени ордена давали обітницю, але жили в миру, займали різні посади – придворні, лікарі, учителі, майстри. Не гребували жодними засобами. Головне завдання – виховання в дусі догматів католицизму, проникнення у вищі верстви з метою підпорядкування їх меті ордену, боротьба з єресями, поширення католицизму. Їєзуїтські керівники прощали всі гріхи, в т.ч. – убивство. Їм треба було коритися – “як віск”. Сповідь використовувалася для інформації. Слово “єзуїт” набуло значення підступності, зради. Після тимчасового закриття ордена (1773 – 1814) він діє і зараз.

Контрреформація в Європі мала певний успіх, підтримала католицизм. У Польщі, Чехії, Італії, Іспанії вона затримала реформаторський і національний розвиток.