UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Німеччина у ХV – на початку ХVІІ ст.

Економічний розвиток Німеччини в кінці ХV – на початку ХVІІ ст.

Загострення політичної обстановки.

Гуманізм в Німеччині.

Вормський едикт.

Початок розколу реформації.

Початок Великої селянської війни.

Гейльбронська програма.

Селянська війна в Середній Німеччині.

Наслідки селянської війни.

Мюнстерська комуна.



Економічний розвиток Німеччини в кінці ХV – на початку ХVІІ ст.

У Німеччині сільське господарство залишалось феодальним, а в місті в кінці ХV ст. вже почали поширюватися капіталістичні відносини. В ремесла проник торгово-лихварський капітал. Почала складатись розсіяна мануфактура. Дрібний виробник почав працювати на скупщика. У кораблебудуванні і гірничій промисловості складається централізована мануфактура.

У гірничій справі Німеччина стояла на першому місці в Європі. Тут було зайнято понад 100 тис. чол. Попит на метали вимагав нових капіталовкладень. Дрібні виробники не могли конкурувати з великими. З‘явились фірми Фуггерів, Гохштеттерів, що викупили у імператора гірничу регалію. Вони ж проникли в Австрію, Чехію, Угорщину. Середнє бюргерство вимагало ліквідувати ці фірми.

Німеччина ще зберігала своє становище в сухопутній торгівлі. А Ганза приходила в занепад.

Розвиток капіталістичних елементів сковувався феодальними відносинами. Міста ще виконували повинності. Міська земля була власницею феодалів. В цехах була регламентація, хоча в деяких містах цехи були заборонені.

Політична роз‘днаність земель теж не сприяла господарству. Південнонімецькі міста більше тяжіли до Італії.

Капіталістичні відносини поступово впливали і на селянство. Все більше вирощувалось льону, технічних і продовольчих культур. Проник на село і лихварський капітал.

Землевласники збільшували старі селянські повинності і створювали нові – при вступі в шлюб, в спадщину, при спродажі майна і т. ін. Селянам заборонялось полювати навіть на дрібну пташню, ловити рибу.

Загострення політичної обстановки.

“Священна Римська імперія” була нестійким політичним об‘єднанням феодалів-князів. Влада імператорів над ними носила номінальний характер. Не існувало ні імперських фінансів, ні імперських військ, ні органів управління. У імператора теж були свої володіння і тільки там він мав істинну владу.

Феодальні князівства перетворювались у централізовані монархії. Князі збирали податки; мали військо і аппарат управління, між ними бували конфлікти.

Імператорська влада за традицією залишалась у Габсбургів, носила виборний характер. У 1513 р. після смерті Максимиліана І, курфюсти обрали його онука Карла V, що по материнській лінії успадкував Іспанію. На Німеччину він дивився як на частину своїх володінь (бо володів ще й Австрією, Чехією, частиною Угорщини, Іспанії, Нідерландами, частиною Іспанії і мав колонії в Новому Світі). Це ще більше посилило князів.

Роздробленість і соціальний гніт створювали напруженість. До конфліктів між селянами і феодалами додались конфлікти між феодалами і купецтвом, між світськими і духовними феодалами, між дворянством і князями.

Боротьба селян проти сеньйоріальної реакції вилилась в появу таємного товариства “Черевик” в Шпейєрському єпископстві, яке хотіло скасувати кріпосне право ( у 1502 р.), готуючись очолити народне повстання. Але змова була розкрита, керівники його на чолі з Іосом Фрицом встигли втекти.

У 1513 і 1517 рр. були зроблені спроби підняти повстання “Черевика”. Тепер в його вимогах з‘явились і політичні – знищення князівського багатовладдя і створення єдиної імперії. В області Вютемберг з‘явився новий таємний союз “Білий Конрад”. У 1514 р. він почав боротьбу разом з городянами проти герцога Ульріха. Але бюргерство показало себе ненадійним союзником. Герцог пообіцяв їм податкові поступки.

Городяни боролись проти князів та єпископів. Їх виступи очолила торгово-реміснича верхівка. Але політичний світогляд був вузьким і локальним. Воно не висунуло загальнонаціональної програми і не змогло повести за собою всі сили, оппозиційні феодалізму.

Серед городян теж були антагонізми – між плебсом та верхівкою. Але і плебсу, і селянам недоставало стійкості і організованості. Декласовані елементи – люмпени вербувались у ландскнехти князів і придушували повстання.

Німецьке рицарство не знайшло свого місця в політичному житті. Князі створювали наймане військо і не потребували їх послуг. Рицарство теж не висунуло патріотичної програми. Його ідеалом була міцна феодальна імперія.

Отже, суспільство було сповнене суперечностей.

Гуманізм в Німеччині. З ХV ст.

У Німеччині поширився гуманізм. Він охопив інтелігенцію, згуртовану навколо університетів, філософів, поетів, проповідників. Вони боролись проти схоластики за науковий світогляд, за національні інтереси. Викривали тупість монархів і пропагували вільний розвиток людського духу. Набув поширення сатирично-викривальний жанр. У кінці ХV ст. з‘явився твір-сатира Себастіана Бранта “Корабель дурнів”.

Найбільш відомим серед німецьких гуманістів був Еразм Ротердамський (1466 – 1536). Вихідець з Голландії, він жив у Франції, Англії, Італії. Викладав у Кембріджі, служив у Карла V. На схилі років оселився в Базелі і займався літературою. Найбільш популярною була його сатира “Похвальне слово глупоті”. Глупота міркує, що їй все підвладне: скількох привілеїв позбулись би папські прелати, якби сюди проникла хоч крапля мудрості. Він не заперечував ролі католицької церкви. Еразм Ротердамський раціоналіст і ворог середньовічної обрядовості, він страшився революції. Про монахів: “Вони впевнені, що найвище благочестя полягає в утриманні від всіх наук і що найкраще навіть зовсім не мати грамоти. Тому, читаюючи в церквах осиплими голосами визначені, але незрозумілі їм псалми, вони переконані, що доставляють цим велику усладу святим”.

Ідеалом Еразма було товариство освічених людей. Він був проти воєн, що приносять біди народам. Але радикалом Еразм був лише у літературі, в житті ж хотів спокою.

Іоганн Рейхлін (1455 – 1522) – філолог і філософ, знав багато мов. Прагнув поєднати християнську мораль з гуманізмом і показати божественне в людині. Виступав за вивчення староєврейських книг як першоджерел. Все освічене суспільство поділились на рейхліністів і обскурантів (“темних людей”). В ході боротьби і з‘явились “Листи темних людей” – сатира на теологів, написана в ерфуртському гуртку гуманістів, серед яких Крот Рубіан, Ульріх фон Гуттен, Муциан Руф та ін. Їм протистояли богослови з Кельна, що нападали на Рейхліна. Всіх листів – 118. Це пародія на погляди консерваторів-католиків. Приклад – лист вигаданої особи Генріха Шафемуліуса до реального професора Оршуіна Грація. Тема: чи гріх з‘їсти в п‘ятницю яйце із зародком. Лише трактирники вважають його м‘ясом, щоб взяти більше грошей.

Ульріх фон Гуттен (1488 – 1523) – вихідець з рицарства, монастирський послушник, втікач з монастиря, мандрівний поет. Написав памфлети “Вадіск” або рицарська тріада”, “Глядачі”, “Розбійники”. У “Вадіску” : “з речами підкоряє Рим і насильством, хитрістю і лицемірством. 3 речі вигадані, щоб витискати золото: торгівля індульгенціями, неіснуюча війна з турками і влада папських легатів. 3 речами постійно зайняті в Римі, хоч ніколи не доводять їх до кінця: спасінням душі, реставрацією руїн і турецькими походами… 3 речі складають особливість Риму: папа, старі будови і користолюбство…”

Ульріх фон Гуттен покладав надії на рицарство.

Мартин Лютер став ідеологом Реформації. Католицька церква втратила колишній вплив, її авторитет був підірваний.

З поширенням знань церква втратила монополію. Але клір поступово відновлював свої позиції.

Ідеї перетворення церкви набули поширення. Особливе невдоволення викликали побори, що зростали. Сільські феодали мріяли про секуляризацію і обмеження поборів папства – за “дешеву” церкву. Цю ж ідею підтримувало бюргерство.

Народні маси включали в Реформацію ідеї соціальних перетворень. В політично роздробленій Німеччині не було сильної влади, що обмежила б претензії папаства. Тому Реформація стала суспільним рухом. Це була і битва проти феодалізму, бо в Німеччині був розгул сеньйоріальної реакції.

В німецькій історіографії Реформація і Селянська війна трактуються як рання буржуазна революція. Ряд істориків у нас поділяє цю думку.

Вормський едикт.

Поштовхом послужив виступ Лютера проти індульгенцій. Лютер закінчив Ерфуртський університет, магістр, потім доктор богослов‘я, монах августинського монастиря. У 1517 р. виступив проти індульгенцій – 95 тез. Інші твори – “Вавлонське полонення церкви”, “Трактат про християнську свободу”, “Про світську владу”, “Про рабську волю”.

Індульгенції викликають гнів божий – ось його ідея. Світська влада повинна карати винних – таке її призначення. Лютер проголосив тему про “виправдання вірою” – це удар по ортодоксії. Спасіння дарується від бога. Слово боже – лише в Священному писанні – єдиному джерелі віри. Спростовував католицький культ поклоніння святим, ікони, алтарі, визнав лише деякі таїнства – хрещення, причастя, покаяння.

Лютер був більш віруючою людиною, ніж його опоненти. Він не ховався за обряди, умовності. Замість зовнішньої релігійності він проповідував релігійність внутрішню.

Лютер не зразу пішов на розрив з католицизмом. У “95 тезах” він ще не чіпав папу і був католиком, але потім дійшов до антипапських виступів.

У 1518 р. папа викликав Лютера в Рим на допит. Лютер, спираючись на підтримку саксонського курфюста, не з‘явився. Папа послав легата Кастана, щоб переконати Лютера в помилках, але невдало. Лютер виграв і диспут з богословом Екком. Заявив, що згоден з Гусом і Вікліфом і не визнає сили за папським відлученням.

Тепер Лютер обрушився на папську курію. У 1520 р. папа відлучив Лютера від церкви, але в Німеччині це не знайшло підтримки. На подвір‘ї Віттенбергського університету Лютер при студентах спалив буллу.

Популярність Лютера досягла апогею. Навколо нього об‘єдналися всі верстви – крім вищої церковної ієрархії, частини світських князів імператорської влади. У 1519 р. на імператорський престол обрали Карла У Габсбурга, який був ворожий до Лютера. Монархія Габсбургів трималась на католицькій єдності.

На вимогу саксонського курфюрста Карл V згодився вислухати Лютера на рейхстазі раніше, ніж піддати опалі. Лютер одержав охронну грамоту і приїхав у 1521 р. на Вормський рейхстаг і там заявив: “ Я не бжаю від чогось відмовлятись, якщо тільки мене не переконають в помилці на основі писання. Хай поможе мені бог. Амінь”.

Коли вийшов імператорський едикт, що засуджував Лютера, він був уже у Вартбурзі під прикриттям саксонського курфюрства. Там Лютер переклав Біблію на німецьку мову – цим заклав основи німецької літературної мови. Лютер все більше пов‘язував долю з князями.

У відсутність Лютера в Саксонії реформувався радикальний рух на чолі з професором Віттенбергського університету Карлштадт. Він і бюргер розуміли Реформацію як певне соціальне перетворення: “Ніхто не досягне спасіння душі, якщо не заробляє хліб працею рук своїх”.

Початок розколу Реформації.

Розкол Реформації проявився у появі селянсько-плебейського табора. З‘явились народні єретичні рухи. Вони вимагали негайного перевороту. В м. Цвіккау з‘явились анабаптисти, які не визнавали хрещення дітей (лише дорослих),на чолі з Ніколаєм Штохом. Вони вважали, що живе одкровення віруючих важливіше від Біблії, проголошували близьке “тисячолітнє царство правління Христа”, де бідні будуть звеличені, а багаті утиснені.

Томас Мюнцер (1490 – 1525) висловив народне розуміння Реформації. До 1520 р. він був послідовником Лютера, але в його проповідях все рішучіше звучали заклики до революційних ідей. Лютер згодом відмежувався від Мюнцера, вони почали ворогувати і очолили різні табори: Лютер – бюргерсько-князівський, Мюнцер – плебейсько-селянський.

Під впливом Мюнцера, який поселився у Цвіккау, анабаптисти вийшли за рамки секти і почали діяти, організовувати повстання. Мюнцер розумів Реформацію як соціально-політичний переворот самих селян і міської бідноти.

У Мюнцера був своєрідний світогляд. Він розумів під богом світ у його єдності. Мюнцер народився у 90-х рр. ХV ст. в м. Штольберзі. Священик. У 1513 р. в Галлі утворив таємний союз проти магдебурзького архієпископства.

Він видав тезу Лютера про смиренну покору свтській владі. Виступав проти “книжників”, які тримаються за букву. Зло – пограбування народу. “Небо” – очищене від зла земне життя.

Мюнцер твердив, що лише князі зацікавлені в покорі у світських справах. У 1521 р. порвав з Лютером і рушив у Чехію, вважаючи, що звідси повинно поширитись нове розуміння Реформації. Оголосив себе продовжувачем справи таборників.

Повернувся у Німеччину і оселився в Тюрінгії. Його ідеї рівності в містичній формації не цілком відповідпли інтересам селян. Сприймалося його викриття багатих як грабіжників.

Мюнцер переїздив з міста в місто і скрізь створював таємні товариства.

Революційна обстановка ускладнилась. Першими повстали у 1522 – 1523 рр. рицарі. Вони уклали на 5 років воєнний союз. Очолив їх Франц фон Зіккенген, а ідейним вождем був Ульріх фон Гуттен. Рицарі боролись за єдину імперію на чолі з імператором.

6-тисячний загін Зіккенгена обложив Трір, де був архієпископ. Архієпископу допомогло 30-тисячне військо князів і рицарів. Вони потерпіли поразку. Зіккенген загинув у бою. Гуттен втік у Швейцарію, де й помер.

Селянська війна в Німеччині.

В 1524 – 25 рр. розгорілась Селянська війна. Вона почалась у Південно-західній Німеччині, де був найсильніший загін. Тут було поширене вчення Цвінглі і анабаптизм. Тут мала поширення пропаганда Мюнцера.

Виступ почався літом 1524 р. на Верхньому Рейні. Керівники загонів на чолі з Гансом Мюллером були схильні до компромісів. Цим скористались феодали. Але восени 1524 р. повстання поширилось по всьому Рейну. Селяни не виконували повинностей і збирались у загони. Почались відкриті виступи.

Літом і восени 1524 р. Мюнцер знаходився в цьому районі, в Клетгау, звідки його сторонники роз‘їжджали по селах. В колах Мюнцера була складена перша програма – “Статейний лист”. Він починався енергійною заявою, що існуючий стан не може тривати. “Божественне право” розглядалось як соціальний переворот. Закликалось будувати нове життя на основі “спільної користі”. Папи закликались розділити долю народу – залишити палаци і оселитись у хатинах, якщо ні – їх будуть бойкотувати. Проголошувалась повна майнова рівність. Влада – республіка з народним суверенітетом.

Але поки війна не охопила Швабію, Фраконію, Тюрінгію – це був лише її пролог.

У 1525 р. повстання охопило Верхню Швабію (на північ – Франконія, Тюрінгія).

У лютому 1525 р. селяни Камптенського аббатства відмовились від компромісної угоди і взялись за зброю. До них примкнули селяни області Альгау.

Вони по-різному розуміли “божественне право”. Найбільш радикальні – як повну рівність, більш помірковані – як пом‘якшення феодального гніту.

У березні 1525 р. три головних загони верхньо-швабських селян створили Християнське об‘єднання, яке почало переговори із Швабським союзом. Швабський союз об‘єднував сили, ворожі селянам, але не міг їх одразу придушити, тому домагався “перемир‘я”. Помірковані керівники склали загальні вимоги, що повинні були служити платформою для переговорів із Швабським союзом. Це були знамениті “12 статей”. Цвінгліанські проповідники обгрунтовували їх посланнями на священне писання.

У “12 статтях” підкреслювались мирні наміри селян. Перші дві статті вимагали реформи церкви – як її розуміли селяни (виборності й змінності священиків, проповідування “Святого Евангелія” без додатків). Виборних священників мали утримувати члени общини, яка сама збирала десятину і розпоряджалася нею. Десятину з худоби й садів селяни взагалі відмовлялись платити.

Те, що на першому місці стояли вимоги реформи церкви, говорить про зв‘язок Селянської війни з Реформацією.

Ст. 3 вимагала відміни кріпосного права. Також і посмертного побору. Інші вимоги були більш поміркованими: зменшення паанщинних і оброчних повинностей, ліквідація незаконних штрафів, повернення селянам права вільного користування общиннними лісами, луками, водами. Селянська програма в цілому не зхачіпала основних устроїв феодального гніту, селяни домагались лише полагшення своєї долі. Однак “12 статей” стали загальною програмою селянства. Правда найбільш революційні селяни вважали їх лише мінімальними вимогами: кінцеву мету боротьби вони бачили в здійсненні революційних перетворень в дусі “Статейного листа”.

Тактика відтяжок і переговорів, яку проводили керівники Швабського союзу не виправдала їх надій: “Християнський союз” не розпався. Попереду була відкрита збройна боротьба. Наростала і боротьба з міськими низами – деякі міста могли відпасти від Швабського союзу.

Тому командуючий військами союзу Трухзес в квітні порушив перемир‘я, напав на табір повстанців біля Ульма і одержав перемогу. Але дальші його дії проти повстанців успіху не мали.

Віроломство бюргерів дало селянам урок обережності. Трухзес на деякий час перейшов до позиційної війни. Біля Вейнгартена його війська ледь не були розгромлені. Врятувала лише довірливість ватажків окремих загонів, що знову вступили в переговори і внесли розкол у фронт повсталих. У кінці квітня 1525 р. основні сили селян були розбиті у Верхній Швабії, а Трухзес спрямував свої війська у Франконію.

Повстання у південній Франконії.

Весною 1525 р. селяни Південної Фраконії утворили ряд повстанських загонів, що склали кілька великих з‘єднань. Селян з Неккарської долини очолив Яків Рорбах – селянин. На чолі “Чорного загону”, що діяв в околицях Ротенбурга, стояв рицар Флоріан Гейєр. Ці загони діяли рішуче і відкидали компроміс з феодалами. За рішенням революційного трибуналу, створеного Рорбахом, були піддані ганебній карі – прогону через піки – граф Людвіг Гельфенштейн та його наближені, які почали воєнні дії проти повсталих. Це внесло паніку в середовище феодалів і паралізувало їх опір. Однак, керівництво повстанням в цілому захопили багаті бюргери.

Прихильник поміркованої тактики Вендель Гіплер створив “Світлий загін”, у якому став начальником польової канцелярії. Командиром він запросив рицаря Геца фон Берліхінгена. Гіплер намагався пригладити антифеодальний характер руху і припинити напади на замки і монастирі. Противники цієї тактики Яків Рорбах і рицар Флоріан Геєр були фактично усунені від “Світлого загону”.

Вендель Гіплер та його прихильники вирішили позбавити селян власної антифеодальної програми. Спочатку вони вчинили спробу “виправити” “12 статей”, змінити їх вимоги, щоб вони стали менш визначеними, а виконання їх відкладалось, поки буде проведена імперська реформа.

Але селяни відкинули правку “12 статей”. Тоді Гіплер зробив спробу нав‘язати свій бюргерський проект політичної перебудови Німеччини. Він намітив у Гейльброні з‘їзд делегатів селянських загонів. Гіплер підготував “Гейльбронську програму”. За її проектом власті повинні бути підпорядковані імператору, а князі перетворені в посадових осіб імперії. Духівництво повинно бути позбавлене світської влади. Передбачалось загальноімперське законодавство і виборний суд на основі станового представництва, де більшість місць була б у міст. Були вимоги запровадження єдиної монети, мір, ваги, відміни мита. Була і вимога вигнання докторів римського права. Складачі програми хотіли зробити її вигідною рицарству – пропонувалась конфіскація церковних маєтків.

“Гейльбронська програма” допускала можливість викупу селянських феодальних повинностей шляхом сплати 1 раз в 20-кратному розмірі. Феодал при цьому нічого не втрачав. Це могло задовільнити лише заможних селян.

Перший пункт “Гейльбронської програми” – виборність пастирів і їх відповідальність за правильну проповідь Євангелія – як і в “12 статтях”.

Гейльбронська програма для свого часу була прогресивною.

В той час, коли Гіплер і його прихильники в Гейльброні готувалися скликати з‘їзд селянських представників, війська Швабського союзу на чолі з Трухзесом прибули у Франконію. Заможне бюргерство міст Франконії відкрито стало на шлях зради. Магістрати Вюрцбурга та ін. міст відкривали ворота військам Трухзеса. Селянські сили у Франконії були розгромлені з тих же причин, що й у Швабії – з власної нездатності зорганізуватись і зрадництва бюргерства.

Події в Саксонії та Тюрінгії.

Мюнцер в Тюрінгії зробив спробу об‘єднати всі сили повсталих на основі революційної тактики. Це була кульмінація Селянської війни.

Місто Мюльхаузен, де у 1525 р. знаходився Мюнцер, стало центром повстання. Збройні загони займали міста і замки. Землю і добро, за вказівкою Мюнцера, ділили між собою. Селяни довіряли Мюнцеру і радились з ним.

Мюнцер розглядав війну як боротьбу за рівність у всій Німеччині та за її межами. Він закликав до єдності простих людей. “Божественне право” роз‘яснював як повне вилучення пап, непідпорядкування властям і ствердження порядку, де збройні загони будуть робити все, що визнають корисним для спільної справи.

Мюнцерівська програма поширювалась і в інших районах. Біля Франкенхаузена почали групуватись сили Тюрінгії. Туди ж із загоном прибув і Мюнцер.

Князі Середньої Німеччини – саксонський герцог і гандграф Гессенський були сторонниками Лютера, а в діях Лютера бачили небезпеку. Вони зібрали сили і рушили в похід, щоб придушити новий район повстання і захопити Мюнцера, якого вважали небезпечним.

В середині травня 1525 р. біля Франкенгаузена в Тюрінгії розгорівся бій між княжою кіннотою, озроєною артилерією, і селянськими загонами, слабо озброєними. Це був героїчний і безнадійний акт Великої селянської війни. Мюнцер закликав не боятись. Оточений озброєними княжими військами, він малював величну картину “царства божія на землі”. Результат битви був передбачуваний. Селяни були розбиті. Мюнцер потрапив у руки князів, які його після тортур стратили.

Але ця боротьба розчистила шлях до буржуазного розвитку. 5 тис. повстанців було вбито. Найдовше чинили опір повстанці в альпійських землях. В Тіролі селянське повстання очолив Михаїл Гейсмаєр. У складеному ним у 1526 р. програмному документі “Земський устрій” пропонувалось заснувати у Тіролі народну республіку і здійснити корінні соціально-економічні і політичні перетворення: створити демократичний суд, провести секуляризацію церковного майна і конфіскацію всіх володінь феодалів на користь народу.

Маючи талант полководця, Гейсмаєр створив боєздатне військо з селян і гірників Тіроля і провів ряд вдалих операцій проти військ ерцгерцога і Швабського союзу. Своє військо Гейсмаєр вивів у Венеціанську область і готувався до наступу. У 1532 р. селянський полководець загинув від руки підісланого Габсбургами вбивці.

Селяни не могли здобути перемогу без надійногосоюзника і гегемона в особі міського класу – буржуазії або найманих робітників. Але ці класи ще не склалися. Селянство залишилось одиноким.

Мартін Лютер, ідеолог бюргерської Реформації, став на бік князів і у 1525 р. закликав до розправи над селянами: “Всякий, хто може, повинен їх бити, душити, колоти, таємно чи явно і пам‘ятати, що не може бути нічого більш отруйного, шкідливого, нічого більш диявольського, ніж заколотник. Його треба вбивати, як скаженого пса”.

У Селянській війні виявилась провінційна роз‘єднаність, обмеженість світогляду селянських ватажків.

Поразка Селянської війни, яка була кульмінацією всієї Реформації, позначилась на становищі селян, бюргерів і на долі Німеччини. Сеньйоріальна реакція посилилась. Виграли князі, які підкорили собі городян, дворян і збагатились за рахунок секуляризації земель церкви. Роздробленість Німеччини прогресувала.

Розгром Селянської війни вплинув на єретичні рухи. Серед анабаптистів поширились ідеї “мирного перевороту” і пасивного очікування “другого пришестя Христа”. Але частина анабаптистських сект продовжувала закликати до насильницьких дій, щоб очистити світ від “невірних” і наблизити “царство боже на землі”.

Найбільше рух анабаптистів поширився в містах Північно-Західної Німеччини, що мала тісні зв‘язки з Нідерландами. Сюди вирушили анабаптистські проповідники. Великий успіх мала діяльність Яна Матиса, булочника із Гарлема, і його учня Йоанна Лейденського, які отаборились в м. Мюнстері.

Анабаптисти очолили боротьбу проти сеньйора міста – єпископа і в 1534 р. одержали більшість у міській раді і стали при владі.

На протязі 14 місяців, в умовах війни з єпископом, анабаптисти очолювали Мюнстерську комуну.

Мюнстер був оголошений “Новим Єрусалимом”, центром “царства божія”. В обложеному місті були проведені перетворенняю. Знаряддя праці залишались у майстрів, але вони повинні були коритися міській общині і виконувати її замовлення. Община роздавала землі для обробітку. Золото, срібло і дорогі речі підлягали конфіскації. Посадові особи комуни – диякони – вели облік майна і відбирали лишки для надання допомоги бідним. Влаштовувались спільні обіди. Гроші були відмінені, обмін злійснювався у натуральній формі.

На чолі комуни стояв Іоанн Бокильсон (Лейденський). Він мав необмежені диктаторські повноваження.

Мюнстерська комуна була ізольованою від всього світу. Деякі міста хотіли надати їй допомогу, але князі їх відсікали. Після героїчної оборони у 1535 р. Мюнстер був взятий. Багато анабаптистів, не бажаючи здаватись, кінчали життя самогубством – кидались у вогонь або на списи тих, що нападали. Ті, що лишились живими, в. т. ч. Іоанн Лейденський, були страчені після тортур.

Бюргерська і народна Реформація потерпіла поразку. Перемогла князівська Реформація Лютера.

Лютеранські князі одержали верх над церквою, забрали її землі. Шпейєрський рейхстаг у 1526 р. навіть визнав за князями паво вибору між лютеранством і католицизмом.

Карл V не міг цьому перешкодити. Але у 1529 р. він скликав рейхстаг і домігся відновлення Вормського едикту про заборону лютеранського віровчення. Лютеранські князі не згодились і заявили протест (звідси – протестанти).

У 1530 р. сподвижник Лютера Філіп Меланхтон на Аугсбурзькому рейхстазі дав систематичний виклад основ лютераанського вчення – “Аугсбурзьке віросповідання”. Глава церкви – не папа, а князь – світський правитель. Скасовувалась пишна католицька обрядовість, вшанування людей та ікон. Замість урочистої меси – проста літургія з проповіддю пастиря.

Імператор не визнав цього віросповідування. Тоді лютеранські князі уклали в м. Шмалькальдені воєнний союз. Становище Карла V стало критичним. З 7 курфюрстів 3 прийняли протестантизм, а 4-й – схилявся до нього (Кельнський архієпископ). Але Саксонський герцог перейшов на бік імператора і він переміг воєнний союз. За миром 1548 р. католицьке віросповідання, хоч і дещо реформоване, повинно було стати єдиним у Німеччині. Але мир був недовгим. Князі боялись посилення імператора і уклали другий союз – з французьким королем Генріхом ІІ. Почалась 2-а Шмалькальденська війна, що закінчилась повною поразкою Карла V. Саксонський курфюрст зрадив його.

У 1555 р. був укладений релігійний мир в Аугсбурзі. За князями визнавалось право вибору віросповідання (“чия країна, того й віра”). Карл V відмовився від імператорської влади на користь свого брата Фердинанда І.

В другій половині ХVІ ст. – на початку ХVІІ ст. у Німеччині – економічний упадок. У ХVІ ст. – хвилювання у спадкових землях Габсбургів. У 1595 – 1597 рр. – селянська війна в Австрії. Ідейною зброєю повсталих була Реформація. Восени 1596 р. повсталі нанесли поразку урядовим військам; загроза нависла над Віднем – столицею Габсбургів. Але як завжди, феодалам допомогла довірливість селян і їх роз‘єднаність. Власті вступили в переговори з поміркованими, виграли час і завдали поразки повсталим.
Назад Зміст Вперед