UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

«Велике десятиріччя». 1963 р. в засобах масової інформації пройшла кампанія підбиття підсумків 1-го 10-річчя перебування М. Хрущова на чолі партійно-державного керівництва. Сам Хрущов не заперечував, коли цей період назвали «великим». Чи мав він рацію?

Справді, великим досягненням Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці. Він міг би знищити своїх противників фізично, але волів відправити їх на пенсію. Це сумнівний комплімент для політичного діяча, але слід пам'ятати, що Хрущов був продуктом сталінської епохи. Гірше інше: ініційовані постсталінським партійно-державним керівництвом численні реформи створювали великий шумовий ефект, ілюзію безперервної реформаторської діяльності, але не зачіпали основ тоталітаризму. В критичних для системи ситуаціях застосовувались сталінські методи. Про це свідчило, наприклад, придушення національної революції у Будапешті 1956 р. або робітничих виступів у Новочеркаську 1962 р.

Першою важливою реформою «великого десятиріччя» була заміна галузевого управління промисловістю територіальним. У лютому 1957 р. ухвалили ліквідувати більшість галузевих міністерств і організувати замість них територіальні ради народного господарства — раднаргоспи. В Україні було створено 11 економічних адміністративних районів, очолених раднаргоспами.

Реформатори не сумнівалися у тому, що неефективність промисловості та її несприйнятливість до науково-технічного прогресу вдасться подолати, якщо централізоване керівництво замінити місцевим. Ситуація, однак, виявилася близькою до криловської байки «Квартет». Адже побудова управління промисловістю по вертикалі або горизонталі аж ніяк не зачіпала самої суті господарського механізму. Підприємствам потрібно було надати максимум самостійності в умовах ринку. Але ринку засобів виробництва не існувало.

Піднесення виробництва у сільському господарстві тривало 5 років, доки держава вкладала в цю галузь великі кошти. Валовий збір зерна в Україні зріс за 1954—1958 pp. майже на 20 %, цук-рових буряків — удвічі, виробництва м'яса — більш як у два рази, молока — втричі. Однак після ліквідації 1958 p. MTC і обов'язкового викупу колгоспами їхньої техніки становище змінилося. Слабка економіка колгоспів не витримувала величезних витрат на викуп, придбання і експлуатацію техніки. Держава-монополіст розв'язувала нелегкі проблеми бюджетної рівноваги випробуваним шляхом: підвищенням цін на запчастини, мінеральні добрива, комбікорми при заморожуванні цін на сільськогосподарську продукцію.

Вважаючи себе знавцем сільського господарства, Хрущов робив спроби підвищити віддачу від нього: запровадженням використовуваних на Заході технологій, які не могли дати ефекту у вмонтованих в командну економіку колгоспах; організаційними заходами, які насправді тільки підривали колгоспну економіку (укрупнення колгоспів, перетворення їх на радгоспи, ліквідація «неперспєктивних» сіл тощо); спробами знайти додаткові резерви шляхом оранки цілинних земель чи ліквідації травопільної системи. Знову повернулися до сталінських обмежень присадибного господарства колгоспників, щоб воно не «заважало» їм працювати у громадському виробництві. Обсяг продукції, що надходила в ринкову торгівлю, зменшився, а в результаті зросли ціни й постраждали інтереси міських споживачів. Сільське господарство знову перетворилося на найслабшу ланку хронічно хворої радянської економіки. Посуха 1963 р. показала всю гостроту продовольчого становища: почалися труднощі з постачан-ням населенню хліба. Країна потрапила у залежність від імпорту збіжжя, з якої вже не змогла вирватися.

Критика культу особи Сталіна для творчої інтелігенції була ковтком свіжого повітря в задушливій атмосфері тоталітаризму. Українська культура збагатилася новими творами О. Гончара, М. Стельмаха, Г. Тютюнника, поетичними збірками М. Рильського, В. Сосюри, кіносценаріями О. Довженка. Побачили світ перші збірки поезій Д. Павличка, Л. Костенко, І. Драча, В. Симоненка. Склалося покоління шістдесятників, людей з антитоталітарним мисленням.

Боротьба з тоталітаризмом розпочалася і в політичній сфері. Перші дисиденти розуміли всю ілюзорність здійснюваних Хрущовим косметичних удосконалень існуючого ладу. Молодий адвокат, випускник Московського університету Л. Лук'яненко зробив спробу організувати «Українську робітничо-селянську спілку», яка ставила за мету вихід України зі складу СРСР, що мав бути здійснений (на відміну від тактики ОУН) мирними засобами. У січні 1961 р. Лук'яненка і п'ятьох його однодумців заарештували. Навесні того ж року у Львові відбувся судовий процес. Звинуваченого у зраді батьківщини Лук'яненка засудили до розстрілу. Пізніше цей вирок замінили довгостроковим ув'язненням.

Восени 1961 р. державна партія прийняла третю програму, яка проголошувала можливість побудови комунізму за 20 років, тобто до 1980-го. Для більшої переконливості текст програми ряснів цифрами зростання виробництва, очікуваного на 1970 і 1980 pp. При цьому вважалося, що стабільні темпи економічного піднесення цілком можна забезпечити за допомогою існуючого господарського механізму.

В Україні в обговоренні проекту третьої партійної програми взяли участь 790 тис. чол., до редакцій засобів масової інформації надійшло близько 48 тис. письмових пропозицій, доповнень і зауважень. Але пропозицій замінити командну економіку ринковою не виявилося, оскільки вони суперечили офіційній ідеологічній доктрині. Лише пізніше, 1963 p., харківський професор О. Ліберман звернувся до Хрущова з листом, в якому пропонував відмовитися від доктринальних настанов і дати простір товарно-грошовим відносинам. Слід віддати належне Хрущову: листа Лібермана надрукували в газеті «Правда». Він започаткував плідну дискусію, в перебігу якої відпрацьовувалися положення досить глибокої реформи плануваннями економічного стимулювання виробництва.

Останньою серйозною новацією Хрущова став поділ партійного апарату за виробничим принципом. Партійні, радянські, профспілкові й комсомольські органи також було поділено на промислові та сільські. Ця реформа переповнила чашу терпіння апарату, й у жовтні 1964 р. на пленумі ЦК КПРС Хрущова звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК і голови Ради міністрів СРСР. Члени ЦК гуртом відмовлялися від лідера, який за 10-річчя встиг скомпрометувати себе численними, але безплідними реорганізаціями. Хрущова не підтримали навіть його висуванці в Україні.

Назад Зміст Вперед