UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Відбудова. Відбудовні роботи починалися відразу ж після відступу німецьких військ. Найбільше уваги приділялося вугільно-металургійному комплексові, оскільки оборонна промисловість гостро потребувала палива й металу.

У 1945—1946 pp. Україна отримала устаткування десятків заводів, демонтованих у радянській зоні окупації Німеччини. Почало прибувати й устаткування деяких підприємств, евакуйованих свого часу з України. До кінця 1945 р. було відновлено близько 1/3 довоєнного індустріального потенціалу республіки. Першого повоєнного року в основному завершилося переведення промисловості на випуск мирної продукції.

Командна економіка могла розвиватися майже виключно за рахунок додаткового залучення робочої сили, тобто екстенсивно. А демобілізація відкладалася. Тому на початковому етапі відбудови використовувалась примусова праця як німецьких військовополонених, так і радянських людей (шляхом трудових мобілізацій, у тому числі через оргнабір сільських трудівників, особливо молоді). З осені 1946 р. почала створюватись мережа ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського учнівства. Вони також комплектувалися переважно методом мобілізації.

Наприкінці 40-х pp. становище з робочою силою полегшилося. В народне господарство за повоєнну п'ятирічку влилося 2,2 млн. колишніх воїнів, з них 350 тис — у промисловість. 1950 р. чисельність робітників і службовців, зайнятих у народному господарстві, досягла 6,9 млн. чол., тобто на 724 тис. більше, ніж у передвоєнному 1940 р.

Люди працювали, не шкодуючи сил. Війна з її страхітливими жертвами (чи не в кожній родині хтось загинув) залишилася позаду. Попереду ж були надії, що із здобутою перемогою країна перестане скидатися на обложену фортецю; відпаде необхідність постійно зосереджувати ресурси на воєнних потребах, уряд дбатиме про добробут населення.

Однак природа тоталітарної держави не змінилася. Виступаючи у лютому 1946 р. на передвиборних зборах у Москві, Сталін заявив про необхідність досягти у перспективі високого рівня розвитку важкої індустрії і назвав як орієнтир конкретні цифри видобутку палива й виплавки металу. Згадав він і про народний добробут, але конкретних цифр не називав. Виходило так, що й надалі без «тимчасових труднощів» годі було обійтися. Керована диктатором держава вступила у воєнне протистояння з колишніми союзниками. Починався етап «холодної війни».

Промисловий розвиток відбувався в умовах ізоляції від зовнішнього світу, при відсутності внутрішнього ринку засобів виробництва. За статистичними даними, повоєнну п'ятирічку було виконано достроково, промислове виробництво в Україні зросло на 15 % порівняно з 1940 р. Проте вартісні показники внаслідок деформації цінових пропорцій втратили надійність, а натуральні дані дають підставу вважати, що довоєнного рівня вдалося досягти лише в наступній, п'ятій, п'ятирічці (1951—1955).

Найслабше розвинутими залишалися західні обл. Про необхідність їх індустріалізації говорилося багато, але увагу звернули в основному на Львів.

Успіхи індустріального зростання забезпечувалися низькою часткою заробітної плати робітників та службовців у національному доході, а також нееквівалентним обміном між містом і селом. Оплата праці в громадському господарстві колгоспів була вкрай низькою, а підсобні господарства колгоспників обкладалися високими податками й обов'язковими натуральними поставками. Витримавши величезне навантаження в роки війни, колгоспи не відчули полегшення. Незважаючи на не-г бувалу посуху 1946 p., яка охопила південні обл. України, обов'язкові поставки майже не знизилися. Держава відібрала у селян продовольче зерно, кинувши їх напризволяще. Сотні тисяч колгоспників померли від голоду взимку 1946—1947 pp.

Якщо індустріалізація західних обл. відбувалася в обмежених масштабах, то примусову суцільну колективізацію землі та майна місцевого селянства було здійснено у стислі строки, в основному протягом 1948—1949 pp. До середини 1950 р. 7190 колгоспів об'єднали 98 % селянських господарств. Потім за кілька місяців власті провели примусове укрупнення колгоспів. До кінця 1950 р. їх залишилося не більше 800.

Методи колективізації західноукраїнського селянства були такими ж брутальними й безжалісними, як і ті, що застосовувались у східних обл. у 30-х pp. He дивно, що селяни чинили відчайдушний опір. Намагаючись протистояти державі, яка відбирала власність і перетворювала селянина на найману робочу силу, найсміливіші вирушали у ліси. Через очолювані С. Бандерою партизанські загони ОУН — УПА пройшли сотні тисяч чол. Сталін кинув Проти них армійські формування, але швидко придушити опір йому не вдалося. Він поступово вщух тільки 1952 р. Культурне будівництво, як і раніше, фінансувалося за залишковим принципом. Установи культурного профілю, особливо клуби й школи, нерідко споруджувалися методом «народної будови», оскільки централізованих коштів не вистачало. Вияви національної самосвідомості, критичний підхід до будь-яких явищ суспільного життя, відступ від регламентованих пропагандистських стереотипів — усе це кваліфікувалось як український буржуазний націоналізм, космополітизм, антирадянська діяльність і як наслідок призводило до морального чи фізичного знищення діячів культури.

Назад Зміст Вперед