UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Суцільна колективізація. Основний елемент другого комуністичного штурму 1929—-1933 pp., спрямований на перетворення багатомільйонного селянства з «дрібної буржуазії», тобто власників засобів виробництва, на найману робочу силу. Успішна колективізація давала змогу директивно управляти не лише «командними висотами», а й усією економікою. Відчуженням селян од власності створювався економічний фундамент під встановленим більшовиками тоталітарним політичним режимом.

Гасло суцільної колективізації офіційно проголосив листопадовий (1929) пленум ЦКВКП(б). Однак фразу про «всеосяжну колективізацію» Сталін кинув двома роками раніше, на зустрічі з іноземними робітничими делегаціями, що приїхали до Москви для відзначення 10-річчя Жовтневої революції. Партійний і державний апарат готувався до запланованої акції, яку генсек розраховував здійснити по-воєнному, в стислі строки. В Україні органи ДПУ й міліція спрямували зусилля на вилучення у селян вогнепальної зброї, схованої з часів громадянської війни. Поодинокі спроби утворення селянських спілок та ін. неконтрольованих партією організацій нещадно придушувалися. Партія на повний голос заговорила про «куркульську небезпеку» і поставила в центрі своєї аграрної політики нацьковування пролетарських і напівпролетарських елементів села на селян-власників. Напередодні державної акції перетворення соціальної природи сільських товаровиробників останні повинні були залишатися роз'єднаними і беззбройними.

«Всеосяжна колективізація» замислювалася для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет: Вступаючи до колгоспу, будь-який житель села переставав бути селянином у попередньому значенні слова. Якщо, самостійно господарюючи, селянин міг, наприклад, обмежити свій посівний клин на знак протесту проти державної грабіжницької продрозкладки, то селянин-колгоспник ставав найманою робочою силою і мусив підкорятися безпосередньому начальству —- бригадирові й голові колгоспу. Ці посадові особи, своєю чергою, перебували у цілковитій персональній залежності від районної «трійки» — секретаря райкому партії, голови райвиконкому й начальника ДПУ. Таким чином, держава позбувалася попередніх проблем з хлібозаготівлями. Уже 1929 р. обмолочений хліб прямо з колгоспних ланів вивозився на державні зсипні пункти й елеватори.

На листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено утворити загальносоюзний наркомат землеробства. Під керівництвом новопризначеного наркома Я. Яковлева відразу ж почали вирішуватися конкретні питання колективізації. Результатом цієї роботи стала постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 р. «Про темп колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Україну віднесли до групи районів, де колективізацію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р.

Одначе Сталін розраховував завершити колективізацію приблизно за рік. Зважаючи на побажання вождя, український генсек С. Косіор 24 лютого 1930 р. підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій під гаслом «Степ треба цілком колективізувати за час весняної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 p.». Районні власті, бажаючи вислужитись, іноді погоджувалися на ще стисліші строки.

В офіційних документах передбачалася колективізація в артільній формі, тобто із залишенням селянинові присадибного господарства. Але в різних інструкціях, якими вони супроводжувались, артіль мала вигляд комуни. Починаючи з лютого 1930 p., коли було опубліковано новий Примірний статут сільгоспартілі «як перехідної до комуни форми колгоспу» (саме так ставилося питання в постанові ЦК ВКП(б) від 5 січня), масово почали усуспільнюватись корови, дрібна худоба й птиця.

Політична напруженість у сільській місцевості відразу зробилася безпрецедентною. Без будь-якої попередньої організації селяни дружно захищали своє майно й чинили «колективізаторам» шалений опір. Визнавши за доцільне відступити, Сталін публічно назвав заборону присадибної ділянки «перегином» і поклав відповідальність за це на місцеві власті. Відтак артіль, переставши вважатися проміжною формою на шляху до комуни, стала синонімом колгоспу. Було оголошено, що колективізація — справа добровільна.

Як результат до осені 1930 р. з українських колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств, у тому числі практично всі середняцькі. Восени почалася нова кампанія. Якщо перша характеризувалася грубим адміністративним примусом, то в другій засобом тиску стали податки. «Одноосібники» обкладалися колосальними податками, тоді як колгоспники мали податкові пільги. До осені 1931 р. питома вага колгоспних дворів серед усіх селянських господарств дорівнювала 67 %. До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70 % господарств, які охоплювали понад 80 % посівних площ.

Колективізовані посівні площі повинні були оброблятися за допомогою машин, які мала поставляти держава. Якщо власність на відчужені від селян засоби виробництва вважалася колективною («колгоспно-кооперативна форма власності»), то машинну техніку держава залишала при собі, утворюючи машинно-тракторні станції (МТС). Наявність державних МТС була засобом економічного контролю за виробничою діяльністю примусово створюваних колгоспів подібно до того, як наявність партійно-комсомольської мережі, комнезамів, ДПУ і міліції була засобом політичного контролю. Мережа МТС швидко зростала: починаючи з жовтня 1930 р. і до кінця 1932 р. в Україні кожних два дні з'являлася нова станція. Напр. 1932 p. діяли 592 МТС, які обслуговували половину колгоспів, переважно великих.

За поступку колгоспникові щодо присадибної ділянки було взято реванш у колгоспів. Поставки державі Сталін проголосив «першою заповіддю» для колгоспу. Ціни на продукцію, що продавалася колгоспами державі, занизили, а незабаром внаслідок інфляції вони взагалі стали символічними. Розміри державних поставок заздалегідь не визначалися.

Починаючи з 1930 р. вільну торгівлю заборонили. У містах і робітничих селищах постачання відбувалося за картками, а промтовари для села передали у фонд «отоварення» заготівель. Дотримуючись принципу «краще переобкласти, ніж недообкласти», план здачі продовольства колгоспам встановлювали такий, що після його виконання для розподілу по трудоднях майже нічого не лишалося. В результаті колгоспники змушені були, щоб проіснувати, розраховувати в основному на свої присадибні ділянки. Відсутність матеріальної заінтересованості в розвитку громадського господарства призводила до того, що колгоспники вдавалися до імітації праці, а не працювали по-справжньому.

Назад Зміст Вперед