UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

«Соціалістичне змагання». Спроба державної партії замінити організаційними і пропагандистськими засобами відсутню в позаринковій економіці природну мотивацію праці.

20 січня 1929 р. газета «Правда» опублікувала невідому раніше статтю В. Леніна «Як організувати змагання?». Партійні організації на підприємствах дістали завдання «підняти маси». Зважаючи на значення кам'яновугільної промисловості, яка весь час перебувала в прориві, визнали за доцільне, щоб ініціативу виявили саме шахтарі. 1 незабаром, 31 січня, робітники шахт «Центральна» і «Північна» тресту «Артемвугілля» уклали перший у Радянському Союзі «договір про соціалістичне змагання». 9 травня того самого року ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів». У ній зазначалося, що змагання, яке почалося, повинно стати не епізодичною кампанією, а постійним методом роботи. Організація змагання покладалася на профспілки, а загальне керівництво ним — на партію.

Влітку 1929 р. Й. Сталін і В. Куйбишев підготували нові поправки до вже затвердженого і гранично напруженого за всіма параметрами річного плану розвитку найважливіших галузей промисловості. Плануючи прискорення темпів, Куйбишев та його команда технократів сподівалися, що робітничий клас без усякого матеріального стимулювання, лише силою своєї свідомості, забезпечить виконання підвищених завдань. І справді, гасло прискорення робітничий клас зустрів цілком позитивно У серпні 1929 р. делегація Луганського паровозобудівного заводу, що приїхала до Москви для обміну досвідом ударної праці, викликала московських робітників на змагання за дострокове виконання п'ятирічки. Так народилося гасло «П'ятирічку — за чотири роки!»

Технічні зрушення, якими супроводжувався розвиток промисловості, вимагали прискореної підготовки кадрів кваліфікованих робітників. Щоб не уповільнювати темпів, прийняли рішення готувати кадри безпосередньо на виробництві. Це призводило до поломок обладнання, аварій, погіршення якості продукції. Треба було підключити до передачі виробничого досвіду новим робітникам найкваліфікованіший прошарок робітничого класу. Для цього скористалися рядовим випадком: 11 травня 1932 р. вибійник горлівської шахти «Кочегарка» М. Ізотов виступив у газеті «Правда» з розповіддю про те, як він навчив своїй професії десятьох новачків. Розгорнулася пропагандистська кампанія навколо цього листа-«почину», на підприємствах почали вишукувати й спеціально готувати своїх «ізотових». Завдяки ізотовському рухові вдалося за короткі строки підготувати безпосередньо на виробництві сотні тисяч кваліфікованих робітників.

На початку 1933 р. Сталін оголосив про дострокове виконання першої п'ятирічки — за 4 роки і 3 місяці (тобто до кінця 1932 p.). 1933 рік став розглядатися як перший рік другої п'ятирічки. Підтримувана державною статистикою легенда про дострокове виконання першої п'ятирічки міцно утвердилася в історичній літературі. Однак при зіставленні натуральних показників першого п'ятирічного плану з обсягом виробництва у 1932 р виявляється, що виконати п'ятирічку не вдалося. Затвердженого обсягу виробництва з деяких видів продукції, особливо легкої, харчової і хімічної промисловості, у довоєнний час взагалі не було досягнуто. Взимку 1932/33 р. в економіці склалося неймовірно тяжке становище. Форсування темпів індустріалізації без належної підготовки виробництва, нехтування принципу матеріальної заінтересованості як у місті, так і на селі, суцільна дезорганізація виробничого процесу внаслідок марних намагань побудувати народногосподарську систему без товарно-грошових відносин — усе це поставило країну перед економічною катастрофою.

1933 р. політика «підхльостування» припинилася. Різко знизилася частка нагромадження у національному доході. На другу п'ятирічку було запропоновано досить помірковані середньорічні темпи промислового зростання —13—14 %. Припинилися спроби цілком замінити «стихію» ринку контрольованими з одного центру розподільчими відносинами. Це дало позитивні результати: зменшилась гострота народногосподарських диспропорцій, стало можливим приділити увагу освоєнню нової техніки, підготовці кваліфікованих кадрів, ліквідації збитковості важкої індустрії.

Стабілізація виробництва дала змогу вперше звернути увагу на матеріальне становище робітничого класу. Адже тоталітарна держава експлуатувала його нещадніше, ніж дореволюційні капіталісти. 1935 р. було вирішено скасувати таке «завоювання» соціалізму, як «виводилівку», тобто обмеження в заробітках. Запроваджувалося правило: скільки виробив, стільки й заробив. Цим розв'язувалася ініціатива робітників у підвищенні продуктивності праці. Перехід від карткової системи розподілу до вільного продажу товарів через магазини створив можливість витратити додатково зароблені гроші й тим самим стимулював матеріальну заінтересованість. Щоб використати зазначені можливості, вирішили організувати новий робітничий «почин». Взірець ударної праці слід було шукати серед шахтарів. Кам'яновугільний Донбас залишався «вузьким місцем» радянської економіки.

Рекорд організували на кадіївській шахті «Центральна-Ірміно». У ніч на 31 серпня 1935 р. молодий робітник О. Стаханов застосував прогресивний метод роботи, заснований на поділі виробничих операцій між вибійником і кріпильником. Це дало змогу вирубити за зміну 102 т вугілля, тобто в 14,5 раза більше норми. Насправді ж перевищення норми було п'ятикратним, бо лаву кріпили два робітники, які час від часу змінювалися (історія не зберегла їхніх прізвищ). Незабаром розпропагований рекорд перекрили інші вибійники. В лютому 1936 р. абсолютний рекорд на шахті «Кочегарка» поставив М. Ізотов: за допомогою 12 кріпильників він вирубив 607 т вугілля.

Стахановські рекорди сприяли короткочасному поліпшенню становища в промисловості, одначе дали підставу для суттєвого підвищення 1936 р. норм виробітку і планових завдань. На підприємствах, які не мали достатніх резервів, це призвело до перенапруження виробничого процесу і зривів, що розглядалися як шкідництво чи саботаж.

1937 р. майже в усіх галузях важкої промисловості України замість очікуваного зростання промислового виробництва розпочався спад. Було відновлено «стелю» в заробітній платі. В умовах масових репресій посилилася дезорганізація виробництва.

Поширилася практика приписок. На підприємствах з'явилися липові рекордсмени, або, як їх називали в народі, «олівцеві стахановці».

Назад Зміст Вперед