UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Комітети незаможних селян (комнезами, КНС). Селянські організації в Україні, що існували у 1920—1933 pp. і перебували під цілковитим контролем державної партії, виконуючи всі її завдання, аж до прямої участі в організації голоду-геноциду 1932— 1933 pp. У радянській історіографії розглядалися як «опора партії на селі».

Щоб вплинути на чуже їй село, партія більшовиків проводила політику протиставлення менш заможних верств селянства заможнішим. Це давало їй змогу не лише глушити висловлювання селянами своїх класових інтересів (наприклад, вимог рівного з робітниками представництва у радах), а й висувати нібито від імені селян далекі від їхніх інтересів цілі та завдання (такі, як стягнення продрозкладки).

За прикладом Росії, де 1918 р. було з успіхом реалізовано ідею Леніна про створення комітетів бідноти, місцеві органи влади на початку 1920 р. вдалися подекуди до їх організації в Україні. Однак аграрна реформа швидко скоротила чисельність бідноти, й опиратися тільки на неї ставало безперспективним. Тому КП(б)У взяла курс на створення конкуруючих із сільрадами організацій, до яких входили як бідняки, так і середняки-незаможники з колишніх бідняків, що були вдячні більшовикам за набуте майно і землю.

Ідею створення комітетів незаможних селян (КНС) висунув X. Раковський. У травні 1920 р. вийшов відповідний закон про комнезами, що мали «сприяти сільським радам і волосним виконкомам у здійсненні заходів радянської влади». Фактично ж ішлося про контроль над місцевими радами, котрий партія більшовиків через свою малочисельність і відірваність від села не могла здійснювати власними силами.

У жовтні 1920 р. відбувся І Всеукраїнський з'їзд комнезамів. Його делегати представляли понад 10 тис. сільських, волосних, повітових і губернських організацій КНС.

Назад Зміст Вперед