UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Поразка петлюрівських військ. Під тиском радянських частин навесні 1919 р. С. Петлюра й уряд УНР змушені були відступати з Вінниці до Жмеринки, а потім на Проскурів і Рівне. На початку травня вони евакуювалися у Радзивилів.

Тим часом добре вишколена і споряджена у Франції армія польського генерала Галлера з'явилася в Галичині. За короткий час організований опір військ ЗУНР на Холмщині було-зламано. В середині травня поляки здобули Луцьк.

Загроза, що нависла над усіма українськими землями, зблизила голів обох держав — С.Петлюру і Є. Петрушевича. Вони мали розв'язати нелегке питання — який фронт ліквідувати: проти більшовиків чи проти Польщі? Після катастрофи під Луцьком, де польські війська захопили величезні склади військового майна, перспективи війни у Галичині для Петрушевича різко погіршилися. Однак він не думав про можливість евакуації Української галицької армії на Наддніпрянщину.

Після реорганізації армії Петлюра вирішив діяти самостійно. Його війська прийшли в рух і на початку червня 1919 р. просунулися до лінії Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець-Подільський. Щоб організувати оборону Правобережжя, сюди терміново прибув наркомвоєнмор УСРР М. Подвойський. Бої між радянськими і петлюрівськими військами точилися безрезультатно. Врешті, виснажена й цілком відірвана від джерел постачання зброєю петлюрівська армія розгорнула відступ. Над нею нависла загроза знищення: територію ЗУНР повністю зайняла Польща і тил зник.

Петрушевич не бажав з'єднуватися з Петлюрою і навіть розпочав переговори з Румунією. Однак румунський уряд боявся появи на своїй території 45-тисячної загартованої у тривалих боях Галицької армії. Не залишалося нічого іншого, як об'єднатися з петлюрівцями, тобто воювати з денікінськими військами, які скуповували Україну. В середині липня УГА переправилася через Збруч.

Чисельність зведених військ ЗУНР і УНР досягала 80 тис. чол. Об'єднання сил різко змінило стратегічну ситуацію на Правобережжі. Поляки перестали існувати як противник, але попереду були інші: відступаючі червоноармійці й наступаючі білогвардійці. 12-а радянська армія не прийняла бою і стала відходити у протилежних напрямках — на Одесу і Київ. Тим часом дипломати Антанти вживали заходів, щоб запобігти війні між Петлюрою і Денікіним.

30 серпня 1919 р. передові частини УГА вступили у Київ. Але керівники галицьких військ не потурбувалися поставити заслін кавалерійським частинам білогвардійського генерала Бредова і під тиском останнього наступного дня залишили столицю. Це була трагічна помилка, яка катастрофічно позначилася на перспективах матеріального постачання військ УНР і ЗУНР. На Правобережжі царський уряд ніколи не будував оборонних заводів, побоюючись польського національно-визвольного руху. Винятком був Київ, здатний послужити арсеналом для великої армії. Надії на постачання зброї з-за кордону також не існувало, бо Антанта сприяла противникам обох українських держав — Польщі й Денікіну.

Самовпевнений Денікін, що рвався до Москви, не зробив жодних поступок Петлюрі й дав директиву окупувати Правобережжя. Антанта не заперечувала, бо турбувалася лише про те, щоб у протиборстві з УНР білогвардійці не зазнали зайвих втрат і тим не послабили себе у війні з більшовицькою Росією. Бої петлюрівців з денікінцями йшли з перемінним успіхом, але на початку листопада керівництво УГА припинило воєнні дії і перейшло на службу до Денікіна. Не зустрічаючи більше серйозного опору, білогвардійці зайняли Правобережжя, однак на короткий час: їхні головні сили під тиском радянських військ стрімко відступали на південь. 6 грудня Петлюра виїхав до Варшави.

Назад Зміст Вперед