UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

«Воєнний комунізм». Здійснена більшовиками у 1918 — 1921 pp. спроба реалізувати положення їхньої програми щодо заміни ринкової економіки безтоварним, директивно керованим з одного центру, тобто комуністичним, виробництвом. Верхівка РКП(б) була переконана, що заміна ринкових зв'язків державним централізованим планом цілком реальна, й сподівалася через відповідні управлінські ланки вказувати, що, де і в якій кількості виробляти, а потім розподіляти продукти серед тих, хто їх потребував.

Чимало керівників більшовицької партії на чолі з М. Бухаріним вважали, що економічні закони підвладні державі, необхідно лише експропріювати буржуазію «до останньої нитки», аби замінити ринок і кредитно-фінансову систему роботою планових органів. Це були т зв. «ліві комуністи». Вони вже обмірковували у пресі проекти ліквідації грошового обігу й запровадження оплати праці за «трудовими одиницями» — тродами.

Ленін займав обережнішу позицію, але з другої пол. 1918 p. солідаризувався з «лівими комуністами» Лише набагато пізніше, навесні 1921 р , коли настирні спроби втілити вжиття умоглядні виробничі відносини комуністичного типу призвели до господарської катастрофи й найглибшої політичної кризи, він змусив партію перейти до нормальної економічної політики, що ґрунтувалася на реаліях ринку Прагнучи виправдати 3-річний комуністичний експеримент над населенням велетенської країни, Ленін назвав його «воєнним комунізмом», запровадженим з метою врятування робітничо-селянської держави, яка могла загинути в умовах громадянської війни. Однак протягом цих 3 років ніхто не думав, що діє відмінна від справжнього комуністичного експерименту політика «воєнного комунізму», нібито нав'язана більшовикам війною. Всі, хто тоді визначав економічну політику, були щиро переконані у тому, що вони будують нове, комуністичне, суспільство.

Україною більшовики заволоділи пізніше, й тому авантюристичні експерименти в економіці тут розгорнулися не відразу 11 січня 1919 р з'явився декрет про порядок націоналізації підприємств. За кілька місяців було одержавлено підприємства цукрової промисловості, усі великі шахти, металургійні та машинобудівні заводи Керівництво націоналізацією здійснювали Укрраднаргосп та його головні комітети (главки) — Укрголовліс, Укрголовцукор, Укрголовспирт тощо.

На початку 1919 р низкою декретів і постанов було запроваджено продовольчу розкладку з селянських господарств. Для кожної губернії і повіту визначалася кількість зерна, яку необхідно здати державі Потім це завдання розкладалося на кожну волость, село, селянський двір Базарна торгівля хлібом заборонялася Вважалося, що селяни повинні продавати лишки своєї продукції безпосередньо державі Але в умовах інфляції це нагадувало звичайну реквізицію До того ж йшлося не про справжні лишки товарної продукції, а про ту кількість зерна, якої потребувала держава «Розкладка, подана на волость, уже є сама по собі визначення лишків» — гранично відверто вказувалось у роз'яснювальному циркулярі ЦК РКЩб)

Продрозкладку здійснювали комбіди, робітничі продовольчі загони, військові підрозділи Наркомпроду УСРР Щоб перешкодити нелегальній торгівлі хлібом, створювалися загороджувальні загони на залізницях і водних шляхах.

1919 р. для українського села встановили продрозкладку в обсязі 140 млн. пудів. Однак селянство чинило опір, у тому числі збройний, конфіскації хліба. До наступу денікінських військ вдалося зібрати, як свідчив наркомпрод О. Шліхтер, не більше 8 млн. пудів.

Більшовики добре розуміли, що економічні відносини між містом і селом не можуть тривалий час будуватися на реквізиційному принципі. Вони планували двома шляхами утвердити на селі «велике соціалістичне виробництво»: перетворити поміщицькі маєтки на радянські господарства (радгоспи) й побудувати комуни, де б позбавлені індивідуальної власності селяни працювали як робітники у державній промисловості або в радгоспах, за директивними планами з центру. Щоправда, напередодні Жовтневого перевороту Ленін не виставляв таких намірів на передній план. Навпаки, щоб заручитися підтримкою села, висунув гасло «Землю — селянам!» Відразу ж після перевороту він також не наважувався противитись бажанню селянських мас поділити поміщицьку землю й реманент. Декрет про землю в Росії було реалізовано, основна частина поміщицьких маєтків ліквідована, й лише деякі з них перетворилися на радгоспи чи комуни. Внаслідок цих процесів, названих аграрною революцією, панівною постаттю на селі став середняк, тобто селянин-власник.

Однак з кінця 1918 р., коли більшовики різко поширили масштаби комуністичного експерименту, чітко виявилася тенденція до примусової колективізації селянських господарств. Вона дістала законодавче прикритгя у декреті ВЦВК від 14 лютого 1919 р. «Про соціалістичне землевпорядкування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Декрет проголошував колективізацію селянських господарств поточним завданням.

Випробувальним полігоном для нового курсу аграрної політики ленінської партії стала Україна. Ліквідація поміщицького землеволодіння (відновленого при Скоропадському) затрималася тут майже на півтора року порівняно з Росією. III з'їзд рад України схвалив «Положення про соціалістичне землевпорядкування і про заходи переходу до соціалістичного землеробства». Цей документ повністю відтворював декрет ВЦВК від 14 лютого.

Уряд Раковського став діяти так, як того вимагав декрет. Під час ліквідації поміщицького землеволодіння перевага надавалася утворенню радгоспів і комун. У відповідь піднялася могутня хвиля селянського протесту.

Рух проти комун і продрозкладки більшовики назвали «куркульським бандитизмом» і зробили спробу використати проти нього армію. Але повстанські настрої охопили й чимало колишніх партизанських загонів, включених до складу Червоної армії. Одним із перших, ще в середині березня, підняв бунт проти уряду отаман Зелений. Наймасштабнішим став виступ отамана Григор'єва, який командував Задніпровською дивізією. Григор'євці захопили величезну територію з мм. Миколаїв, Херсон, Катеринослав, Кременчук, Умань, Черкаси. Сприятливими для себе обставинами скористалися білогвардійські війська генерала Денікіна.

Назад Зміст Вперед