UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

III Універсал Центральної Ради. Після перемоги повстання у Києві склалося своєрідне двовладдя: місто одночасно контролювали збройні сили Центральної Ради й більшовиків Таке становище довго тривати не могло І знову ініціативу у визначенні подальшого перебігу подій взяла на себе більшовицька партія

4 листопада в Києві було скликано засідання рад робітничих і солдатських депутатів, представників від контрольованих більшовиками військових частин, профспілок та фабзавкомів. Г. Пятаков запропонував гнучку й підступну тактику непрямого усунення Центральної Ради з політичної арени за допомогою контрольованого більшовиками виборчого процесу в радах. На запитання про те, кому повинна перейти влада в Росії, збори переважною більшістю голосів визначили: радам. Питання про те, кому має належати влада в Україні, було розв'язане одноголосно: Центральній Раді. Цим більшовики нібито підтверджували відданість новим гаслам у національному питанні. Однак реальна політика ленінської партії з ними не збігалася. Виявилося, що вона бажала мати справу не з тією Центральною Радою, яка тривалий час розвивалася й оновлювалася в ході національно-визвольного руху, а з «кишеньковою» установою під тією самою назвою. Голосами переважної більшості учасників зборів було схвалено головну пятаковську ідею: здійснити «реконструкцію» Центральної Ради на Всеукраїнському з'їзді рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

Отже, поки Центральна Рада проводила підготовку до Установчих зборів, сподіваючись шляхом загальних, прямих і рівних виборів при таємному голосуванні утвердити підвалини національної демократичної держави, більшовицька партія праг-нула скористатися своїм впливом у робітничих і солдатських масах, щоб «перетравити» її за російським зразком у Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад України. Центральна Рада воліла віддати владу демократично обраним депутатам Українських Установчих зборів, а її опоненти — встановити диктатуру власної партії під виглядом диктатури пролетаріату.

Керівництво Центральної Ради бачило небезпеку, яка створювалася для України після Жовтневого перевороту у Петрограді. Потрібні були рішучі дії з метою утвердження за українським народом державних справ. На те, щоб чекати чергової або скликати надзвичайну сесію Центральної Ради, не лишалося часу. 6 листопада зібралася Мала Рада. Відкриваючи це історичне засідання, М. Грушевський заявив, що після повалення центральної влади в Росії стала поширюватися громадянська війна, яка загрожує перекинутися і в Україну. Щоб врятуватися від анархії і війни, треба негайно, не чекаючи перетворення Росії на федеративну республіку, проголошувати утворення Української національної держави. Після цієї заяви голова Центральної Ради подав на затвердження Малій Раді текст III Універсалу. В ньому проголошувалося: «Віднині Україна стає Українською Народною Республікою. Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів. До Установчих Зборів України вся власть творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому правительству — Генеральному секретаріатові України».

III Універсал оголошував широку програму перетворень Право приватної власності на землю скасовувалося — вона визнавалася власністю всього трудового народу й передавалася йому без викупу. Центральна Рада зобов'язувалася негайно подбати про мирні переговори з Німеччиною та її союзниками. Зазначалося, що в Українській Народній Республіці забезпечуються всі свободи, здобуті всеросійською революцією: слова, друку, віри, зібрань, союзів, страйків, а також недоторканність особи й помешкання. На кінець грудня призначалися вибори до Українських Установчих зборів.

За визнанням Винниченка, третій конституційний акт Центральної Ради не справив такого впливу на суспільство, як перший. Справді, в І Універсалі утверджувалася національна ідея, яка об'єднувала всіх українців, а в третьому — накреслювалися соціально-економічні заходи, по-різному зустрінуті в різних колах. Але відмова від самостійності, проголошеної УНР, і визначення її статусу як складової частини Російської Федерації серйозних дискусій не викликали. В українському суспільстві ідея федерації глибоко вкорінилася, і самостійників було небагато. В полоні федеративної ідеї перебувало й керівництво Центральної Ради. Проте воно глибоко помилялося, вважаючи, що УНР зможе протистояти центрові, імперська природа якого не змінилася з поваленням царя або усуненням Керенського, та розраховуючи на те, що йому вистачить сил узяти на себе ключову роль у перебудові гинучої імперії на нових, демократичних і федеральних засадах. У дусі революційного романтизму звучав у III Універсалі заклик: «Станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усієї Росії». Він не відповідав суворій дійсності. Тільки демократичний струмінь Лютневої революції дав би життя федеративному союзові народів, але він після невдалого корніловського і вдалого ленінського переворотів зійшов нанівець. Об'єктивно складалося так, що відмовою від самостійності М. Грушевський, В. Винниченко, С Петлюра та ін. лідери національно-визвольного руху прив'язували Україну до старого імперського центру в новій, більшовицькій, оболонці Найближчі події підтвердили це.

Назад Зміст Вперед