UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

II Універсал Центральної Ради. Бездіяльність Тимчасового уряду в соціально-економічній сфері та його курс на війну до переможного кінця призводили до послаблення державної влади й падіння популярності урядових партій. У червні 1917 р. в Петрограді та ін. містах відбулися масові демонстрації, які викликали політичну кризу. Вона ще більше загострилася через провал наступу на Південно-Західному фронті, що спричинив втрату Галичини.

За умов, що склалися, конфронтація з Центральною Радою була недоречною. Реалізуючи рекомендації Всеросійського з'їзду рад, наприкінці червня до Києва приїхала урядова делегація у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі. Після дводенних переговорів окреслились основні засади компромісу. Найголовнішим для українців було те, що Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Центральну Раду державним органом негайно, не чекаючи Установчих зборів.

Зміст досягнутої угоди текстуально оформлявся у двох різних за формою документах. Документ уряду назвали проектом постанови «Про національно-політичне становище України». Центральна Рада побажала його оформити від себе як II Універсал. Обидва документи мали оголошуватися одночасно. Оскільки З міністри не мали повноважень від імені уряду, вони повезли опрацьований документ до Петрограда, звідки повинні були повідомити про його затвердження телеграфом. Після цього Рада одержувала право опублікувати II Універсал.

На засіданні 2 липня Тимчасовий уряд заслухав звіт про переговори й досягнуту угоду. Засідання було бурхливим і призвело до урядової кризи. Три міністри від партії кадетів категорично виступили проти надання українцям автономного устрою і на знак протесту вийшли з уряду. Міністр шляхів сполучення М. Некрасов проголосував за угоду з Центральною Радою, але мусив вийти з партії кадетів. Наступного дня в Київ надійшла телеграма, й Рада опублікувала текст нового Універсалу українською, російською, єврейською та польською мовами.

В Універсалі зазначалося, що Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні, після чого стане єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Поповнена рада виділить зі свого складу відповідальний перед нею орган — Генеральний секретаріат, що буде представлений на затвердження Тимчасовому урядові як носій вищої крайової влади. У згоді з національними меншинами Центральна Рада готуватиме закон про автономний устрій України для внесення його на затвердження Установчих зборів. До затвердження цього закону вона зобов'язується не здійснювати самочинно автономії України. Комплектування окремих військових частин виключно українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра.

Зміст Універсалу свідчив про те, що Центральна Рада зробила суттєві поступки урядові, який прагнув обмежити певними рамками національно-визвольний рух. Для українців цінність укладеної угоди істотно знижувалася тим, що не окреслювалася територія, на яку мала поширитися влада Центральної Ради та її Генерального секретаріату. Не уточнювалися також повноваження секретаріату, особливо в його стосунках з місцевими органами Тимчасового уряду, які продовжували існувати. Однак сам факт вимушеного визнання Центральної Ради з боку центрального уряду мав історичне значення.

Назад Зміст Вперед