UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

І Універсал Центральної Ради. Національний конгрес доручив Центральній Раді розробити статус української автономії. Це була вже не декларація, а практичний крок, який серйозно стурбував Тимчасовий уряд і всеросійські політичні партії України. Голова виконкому Київської ради робітничих і солдатських депутатів есер П. Незлобін заявив, що вимога автономії — це «удар в спину революції». Українських політичних діячів після повалення самодержавства перестали звинувачувати у «мазепинстві». Але центр, як і раніше, не бажав поступитися частиною влади.

За цих умов Центральна Рада звернула пильну увагу на фронтових солдатів. Шлях до контролю над армією пролягав через українізацію військових частин. Керівники українського визвольного руху розуміли, що з ними рахуватимуться в столиці колишньої імперії лише тоді, коли вони впливатимуть на армію.

У травні 1917 р. в Києві відбувся І військовий з'їзд українізованих частин. Делегати прийняли рішучу резолюцію: «Вимагати від Тимчасового уряду і Ради (Петроградської. — Авт.) солдатських і робітничих депутатів негайного проголошення принципу національно-територіальної автономії України». Центральна Рада відрядила делегацію до Петрограда, але центральна влада не бажала розмовляти про автономію.

З червня на пропозицію керівництва УПСР Рада визнала за необхідне звернутися до українського народу із закликом «приступити до негайного улаштування фундаменту автономного устрою в Україні». Через 2 дні в Києві розпочався II військовий з'їзд. Він відкрився, незважаючи на заборону Корейського, тодішнього військового міністра. З'їзд запропонував Раді більше не звертатися до центру й оголосити автономію України самочинно. Було підтверджено постанову І з'їзду про українізацію армії і затверджено статут найвищої української військової установи — Генерального військового комітету на чолі з С Петлюрою. З'їзд обрав Раду військових депутатів і ухвалив, Що вона є складовою частиною Центральної Ради. Водночас у Києві відбувся І селянський з'їзд, який також висловився за автономію й обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради.

10 червня на військовому з'їзді, що завершував свою роботу, було оголошено документ з урочистою назвою — «Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й поза Україною сущого». Спираючись на волю українського народу, який скинув імперське ярмо, Рада цим документом оголошувала себе органом, здатним приймати акти конституційного значення — універсали. В І Універсалі проголошувалося: «Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від усієї Росії, не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своїм життям. Хай порядок і лад на Вкраїні дають вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Всі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори».

В Універсалі висловлювалася надія, що неукраїнські народи, котрі живуть в Україні, разом з українцями будуватимуть автономний устрій, який покінчить з безладдям. Українським організаціям доручалося дійти порозуміння з демократично обраними організаціями ін. національностей і вкупі творити нове життя.

Універсал справив величезне враження на суспільство. Заклик до громадянства обкласти себе добровільним податком на потреби, пов'язані з роботою Центральної Ради (Тимчасовий уряд не виділяв ані шеляга), подіяв одразу: біля її скарбниці виросла черга людей, котрі бажали віддати гроші. Сотнями надходили телеграми, що висловлювали солідарність і готовність надати щиру підтримку. Вітаючи Раду як найвищий державний орган, український народ вітав власне національне відродження.

Урядові партії негативно поставилися до «українського питання». П. Мілюков розцінив проголошення Універсалу як «великий злочин». Але І Всеросійський з'їзд рад робітничих солдатських депутатів, який працював у червні в Петрограді, став усе-таки на примиренську позицію. Есеро-меншовицька більшість з'їзду солідаризувалася з твердженням уряду про те, що тільки Всеросійські Установчі збори компетентні розв'язувати проблему української автономії. Однак ці партії цінували свій демократизм. В резолюції з українського питання вони запропонували урядові порозумітися з органами революційної демократії в Україні, з тим щоб організувати тимчасовий крайовий орган для задоволення національних потреб місцевого населення.

Назад Зміст Вперед