UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Економічний розвиток до селянської реформи. Господарство на українських землях у складі Росії розвивалося нерівномірно й суперечливо. Швидка землеробська колонізація південних степів приваблювала сотні тис. новопоселенців не лише із внутрішніх губерній, а й із інших країн. Царі роздавали землю великими масивами, що інколи становили десятки тис. десятин. Якщо на Київщині середній розмір поміщицького господарства загалом не перевищував 460 десятин, то на Катеринославщині він дорівнював 1100, на Херсонщині — 1200, а в Таврії — 3500 десятин. На ново-освоюваних землях відтворювались середньовічні соціальні структури. Селяни покріпачувались.

Разом з тим поміщицьке господарство втягувалося в ринкові відносини й починало виробляти на продаж велику кількість пшениці, льону, цукрових буряків. 1860 р. 3/4 загальноросійських посівів цукрових буряків припадало на 9 українських губерній. У поміщицьких маєтках розвивалося також товарне тваринництво, особливо тонкорунне вівчарство. У сер. XIX ст. в Україні налічувалося понад 12 млн. овець, причому майже половина поголів'я припадала на тонкорунні породи. Згодом, коли розширилися посівні площі під пшеницю та інші товарні культури, вівчарство почало занепадати.

Зростання промисловості було тісно пов'язане з потребами сільського господарства. Бурхливо розвивалося ґуральництво, бо поміщики, маючи привілеї на виробництво горілки, були зацікавлені в переробці на місці великої кількості зерна, яке не-завжди вдавалося вигідно продати міським споживачам або експортувати. У 50-х pp. налічувалося понад 7 тис. ґуралень, серед яких переважали дрібні. В 20-х pp. з'явилися перші цукроварні, а 1860-го їх кількість досягла 228. Багато цукроварень належало поміщикам.

У суконному виробництві, яке було дуже вигідним, бо постачало свою продукцію за високими цінами армії, розгорнулася жорстока конкуренція між поміщиками й купцями. Поступово взяла гору технічно досконаліша порівняно з кріпосницькою капіталістична мануфактура. Напередодні селянської реформи кріпосницькі мануфактури цілковито занепали.

Поміщики чимдалі ширше використовували техніку, більшу частину якої завозили з-за кордону за цінами, забезпеченими пільговими тарифами. Але великий попит на машини спричинив інтенсивний розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування. Підприємства цього профілю почали з'являтися у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Луганську, Кременчуці та ін. містах і навіть у приватних маєтках, зокрема князя Долгорукого в с Вишеньки Кролевецького повіту й Тарасевича — у Лубнах.

Кріпосницька праця в промисловості була суто російським феноменом. Хоч для поміщика-фабриканта вона залишалася дармовою, жодних переваг перед конкурентами не давала. Кріпаки працювали неохоче, непродуктивно й неякісно. Купці-фабриканти, використовуючи тих-таки кріпаків, відпущених поміщиками на оброк, домагалися значно кращих результатів. У сер. XIX ст. понад 90 % заводів і фабрик опинилося в руках купецтва, ремісництва та селянства. Накопичений торгівлею капітал вливався у промисловість.

Головну роль в оптовому продажу відігравали ярмарки. Великими центрами ярмаркової торгівлі були Київ, Харків, Ромни, Суми, Полтава, Бердичів, Кролевець та ін. міста. Лише на київські «контракти» щороку приїздило до 5 тис. купців з різних регіонів імперії і навіть з-за кордону. Напр. 50-х pp. кількість ярмарків і постійних базарів досягла 12 тис. В українських містах налічувалося понад 150 тис. торговельних закладів.

Чорноморсько-азовські порти, передовсім Одеса, стали серцевиною експортно-імпортних операцій. В експорті переважав хліб, а імпортувалися здебільшого продовольчі й промислові товари для привілейованих верств населення. В 1819 — 1859 pp. Одеса мала статус вільного порту (порто-франко). Сюди дозволялося завозити товари, не сплачуючи мита, що також спричинило швидке зростання міста.

Вразливою ланкою економіки було бездоріжжя. Чумацькі валки на ґрунтових шляхах — таким примітивним залишався основний вид перевезень. Щоб доправити в азово-чорноморські порти призначений для експорту хліб, поміщики користувалися підводною повинністю своїх селян. У 50-х pp. виникло кілька акціонерних компаній для спорудження залізниць, але без урядової гарантії вони не змогли зібрати необхідного капіталу.

Досить швидко зростало міське населення України: з 513 тис. чоловік у 1811 р. до 1457 тис. у 1858-му. Найбурхливіше розвивалися міста у південних губерніях.

Назад Зміст Вперед