UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Культурне відродження на землях під владою Австрійської імперії. В західноукраїнському суспільстві панівними були соціальні верстви польського походження (на Закарпатті — переважно угорського). Щоб мати зиск, польська шляхта займалася підприємництвом, здебільшого беручи за посередників єврейських крамарів. Будучи при владі, вона надала сама собі великі привілеї в галузі зовнішньої торгівлі й монополію на ґуральництво. Прихід австрійської адміністрації майже не змінив установлених порядків, хіба що в містах посилилась німецька колонізація. Для вихідців із Німеччини створювались найкращі умови для торговельно-промислової діяльності.

Більшість українців у своєму краї залишалися селянами, змушеними відробляти панщину або натуральний оброк. Вони страждали через малоземелля, але не могли подолати німецько-єврейської торговельно-промислової монополії у містах. Хоч матеріальне становище людей всередині етнічних груп багатонаціонального західноукраїнського суспільства було різним, кожна із них жила на свій, лише їй притаманний, лад.

Для українців найдоступнішим шляхом здобуття освіти залишалася церковна кар'єра. Тож протягом чи не всього XIX ст. основним провідником національно-культурного відродження на західноукраїнських землях було духівництво, що специфічно позначилося на цьому процесі.

На відміну від римо-католицького, тобто польського, українське греко-католицьке духівництво формувалося майже цілковито із селян. Особливо не відрізняючись від селянства ні матеріальним становищем, ні культурним рівнем, ні своєю ментальністю, воно відсвічувало настрої широких мас і мало на них величезний вплив.

Щоб стати провідником національно-культурного відродження, українське духівництво мало позбутися синдрому неповноцінності батьківської, «хлопської» мови. Адже священики навчались і звикли послуговуватись німецькою та польською, що забезпечувало для українця успішне сходження щаблями службової драбини, а рідної цуралися, навіть спілкуючись у своєму колі.

Знайшлися, однак, ентузіасти просвітницької роботи в українських селах. 1816 р. єпископ греко-католицької церкви у Перемишлі М. Левицький та його помічнику справах школи 1. Могильницький організували товариство галицьких греко-католицьких священиків з метою поширення освіти й культури. 1830 р. вийшла друком перша граматика української мови (латиною). її автором був греко-католицький священик із Закарпаття М. Лучкай. Закарпатський священик О. Духнович написав і видав українською мовою буквар, підручники граматики та географії, посібник з педагогіки для вчителів. З ініціативи І. Могильницького у Східній Галичині розпочалося створення мережі початкових україномовних шкіл.

У 1833—1834 pp. у Львові склалося демократично-просвітницьке й літературне товариство, учасниками якого були студенти університету й духовної семінарії. До їхнього середовища належали і засновники та керівники гуртка — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. Саме цих трьох діячів нарекли «Руською трійцею». В ширшому розумінні так називали увесь гурток. «Трійчани» «ходили в народ», записували пісні та перекази. 1836 р. І. Вагилевич переклав українською «Слово о полку Ігоревім», але не зміг надрукувати його. Прикра доля судилася й підготовленій М. Шашкевичем «Читанці для діточок в народних училах руських», яка побачила світ 1850 р., тобто через 7 літ після смерті упорядника. До речі, унормоване в українській мові слово «читанка» походить від назви цього твору.

Найвідоміший збірник «Руської трійці» — «Русалка Дністровая» вийшов друком 1837 р. в столиці Угорщини Пешті. Складався з народних пісень і дум, казок, віршів та публіцистики. В ньому, зокрема, розповідалося про Давньоруську державу з центром у Києві, проголошувалась єдність українських земель, розділених державними кордонами. З цього альманаху розпочалася нова українська література в Західній Україні. Розібравшись у змісті видання, власті конфіскували тираж. Вдалося врятувати лише 250 примірників — їх було розпродано. Коли «трійчанам» влаштували допит, М. Шашкевич з гідністю заявив: «Я випробував свої сили руською мовою, оскільки це моя рідна мова, яка значно відрізняється від мови церковної і великоросійської (московської), і хотів закласти наріжний камінь для її дальшого розвитку й тим зарадити нестачі руської літератури».

Назад Зміст Вперед