UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Входження України під протекторат Росії. Акт, що став наслідком Визвольної війни. Його називають об'єднанням, або возз'єднанням, України з Росією. Термін «возз'єднання» з'явився в українській історіографії ХЇХ ст. (див., напр.: Куліш П. «Історія возз'єднання Південної Русі»). Його творці виходили з того, що український і російський народи є нащадками давньоруського народу і в XVII ст. вважали себе різними відгалуженнями руського народу. Таку думку слід визнати слушною. Додамо до цього: входження України під протекторат Росії стало наслідком багатовікової боротьби східних слов'ян за відтворення своєї держави, знищеної полчищами Батия в 1237.—1241 pp. Воно було підготовлено також спільністю походження, тривалими економічними, політичними й культурними зв'язками українського й російського народів, об'єднаних, що дуже важливо підкреслити, спільною православною вірою. Адже в середньовіччі не існувало поняття «національність», його заступало інше — «конфесія». Слова «православний» і «руський» в уяві абсолютної більшості людей були синонімами.

З іншого боку, царський уряд і Хмельницький розглядали події 1654 р. насамперед як входження України «під високу царську руку», тобто під протекторат Російської держави. Повноважна рада, в якій взяли участь делегати від усіх козацьких полків, багатьох міст і містечок, відбулася 8 січня 1654 р. в Переяславі. Росію представляло велике посольство на чолі з думним боярином В. Бутурліним.

Юридичний статус України в складі Росії було закріплено Березневими статтями (угодою) 1654 p., що надали Україні політичну автономію. Вони відомі також під назвою «Договір Бог-дана Хмельницького». На жаль, оригінал статей не зберігся, існує лише в тогочасній копії. Згідно з російсько-українською угодою Україна зберігала військово-адміністративну систему на чолі з гетьманом, судові справи регулювалися місцевими правовими нормами. Лівобережна Україна отримала право зносин з іно-земними державами (за винятком ворожих Росії Речі Посполитої і Туреччини). Однак царський уряд, що послідовно проводив політику жорстокої централізації Російської держави й національного гноблення окраїн, одразу ж почав обмежувати автономію України, скасовувати права й привілеї її населення.

Український народ позитивно сприйняв рішення Переяславської ради. Як писав літописець, відомий під ім'ям Самовидця, «по всій Україні народ це (присягнув на вірність Росії. — Авт.) з охотою учинив». Вирішальними факторами при цьому були етнокультурна спорідненість двох народів, спільність віри, ідея давньоруської єдності, що століттями жила серед східнослов'янських народів, допомога Росії під час Визвольної війни, послідовна підтримка з боку російського уряду православ'я в Україні у боротьбі проти церковної унії.

Наслідки входження під протекторат Росії були для України неоднозначними й суперечливими. З одного боку, Лівобережна Україна з Києвом опинилася в складі православної країни, населення якої так само, як українці, вважало й називало себе руськими людьми. Це сприяло національному й культурному збереженню нашого народу. Було покладено край наступові католицизму та уніатства, зазіханням Речі Посполитої, Криму й Туреччини. З іншого — царський уряд і поміщики Росії з самого початку взяли курс на обмеження, а відтак і ліквідацію автономії України, придушували найменші вияви національної свідомості й визвольних настроїв. Українська державність, не встигши зміцнитись, загасала. За рішеннями Переяславської ради Правобережна Україна також потрапила під протекторат Росії, але несприятливі наслідки її війни з Річчю Посполитою призвели до того, що ця частина українських земель аж до кін. XVIII ст. залишалася під владою польських магнатів і шляхти.

Назад Зміст Вперед