UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Завоювання Галицької землі Польщею 1349 р. Із смертю Данила Романовича (1264) та його молодшого брата Василька (1269) Галицько-Волинське князівство внаслідок феодальної роздрібненості й невдалих воєн із сусідами поступово розпадається. Після кончини Лева Даниловича (1301), останнього сильного князя з династії Романовичів, Галицьку й Волинську землі ненадовго об'єднав його син Юрій, що зробив своєю столицею Володимир. Наступники Юрія з 1308 р. сини Андрій і Лев підтримували союз із польським князем Володиславом Локетком і спиралися на ординців у боротьбі проти литовського князя Гедиміна, що зазіхав на їхні землі. Тоді Литва загарбала Берестейську та Дорогичинську землі Волині. Зі смертю Андрія й Лева припинилася династія Романовичів, тож боярські олігархи 1325 р. обрали галицько-волинським князем мазовецького княжича Болеслава, сима Тройдена, що був одружений із сестрою Андрія та Лева Марією. В історію цей останній галицько-волинський князь увійшов під ім'ям Юрія-Болеслава II. За нього зіпсувалися стосунки Русі з Польщею, не раз спалахували воєнні конфлікти. Юрій-Болеслав II орієнтувався на Литву, одружився з дочкою великого князя Гедиміна Офкою і видав власну дочку за іншого литовського князя, Гедимінового сина Любарта.

Польське королівство давно вже зазіхало на багате Галицько-Волинське князівство. Ворожа позиція Юрія-Болеслава II щодо Польщі дала привід Казимирові III укласти спрямований проти Галицько-Волинської Русі договір із своїм зятем, угорським королем Карлом-Робертом. Внаслідок підбурювання з боку польських феодалів великі бояри, невдоволені владним і незалежним князем Юрієм-Болеславом, у квітні 1340 р. отруїли його у Володимирі-Волинському, З цього тут-таки скористалася Польща. Наприкінці квітня того ж року король Казимир III здійснив розбійницький набіг на Львів, пограбував місто й заволодів державною скарбницею. Місцеві феодали приєдналися до народного повстання. Його очолив боярин Дмитро Дядько. Поляків було вигнано, а галицько-волинські раті, закликавши на допомогу татар, вдерлися до Польщі й спустошили її аж до Вісли. Майже десять років потому Галицько-Волинське князівство залишалося незалежним. Казимир III мусив укласти з Дмитром Дядьком угоду про нейтралітет. Тоді князівство поділилося на дві частини: Галицьку, що стала на якийсь час олігархічною боярською республікою, і Волинську, куди місцеві магнати запросили правити литовського князя Любарта.

Заздалегідь домовившись з Ордою про ненапад, польські феодали восени 1349 р. здійснили новий похід проти Галицької та Волинської земель. Вони загарбали Львів, Володимир, Белз, Берестя та ін. міста. Любарт якось відсидівся в обложеному ворогами Луцьку. Наступного року він зумів повернути собі Волинь, відвоювавши її у поляків. Але Галицька земля увійшла до Польського королівства, спочатку на правах автономної області, а потім, в сер. XV ст., уряд перетворив її на звичайну польську провінцію.

Назад Зміст Вперед