UkrHistory.com.ua
 
Головна сторінка
Історія України
Історичні постаті
Реферати з історії
Статті з історії
ЗНО з історії
Всесвітня історія
Серія "100 великих..."

Видатні історичні постаті України

Особистості що внесли значний вклад в становлення України

ДМИТРО БОРТНЯНСЬКИЙ

Вивчаючи життєвий і творчий шлях видатних українських музикантів XVIII ст., науковці до останнього часу спиралися в основному на відомості, запозичені, так би мовити, з третіх рук, оскільки документів про них залишилось обмаль та й доступ до архівів був обмежений. Нині ситуація поліпшилася. Дедалі частіше знаходяться забуті або невідомі музичні твори українських композиторів, архівні документи про їх життєвий і творчий шлях.

Усі ці документи об'єктивно свідчать про те, що українські митці Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель, Е. Азеєв та інші були високоосвіченими культурними діячами свого часу, справжніми корифеями духовної та світської музики. Часто їх називають російськими композиторами (мабуть, тому, що провели більшу частину життя в Росії або в інших країнах), але за суттю своєї творчості ці люди безперечна належали до українського мистецтва.

Дмитро Степанович Бортнянський народився 1751 р. (число і місяць невідомі) у м. Глухові Чернігівської губ. (нині — Сумська обл.) у родині козака, що служив у гетьмана К. Розумовського. В сім'ї було троє дітей.

У XVIII ст. в Росії активно формується хорова культура. До складу придворного оркестру та Придворної співацької капели вербувалися найбільш талановиті музиканти і співаки, зокрема вихованці співацької школи, заснованої ще 1738 р. у тодішній столиці України Глухові. Серед них був і Дмитро, котрого у семирічному віці в числі десяти кращих було направлено до Санкт-Петербурга.

Розпізнавши у юному Бортнянському неабиякі музичні здібності, його навчає сам регент (пізніше — директор капели) Марко Полторацький, виходець з України і великий знавець народної пісні. Ці перші роки музичного навчання у Полторацького наклали відбиток на всю творчість майбутнього композитора, котрий у своїх творах використовував інтонації українських народних наспівів.

Пізніше освітою юного співака за розпорядженням імператриці Єлизавети Петрівни займався італійський композитор Б. Галуппі, відомий на той час оперний і балетний капельмейстер, чиї опери з успіхом ставилися у Росії.

З 1768 р. Бортнянський навчається у Венеції, куди перед цим повернувся професор Галуппі, вдосконалює мистецтво композиції у Римі, Мілані, Болоньї, Неаполі. Там же, в Італії, молодий композитор пише сонати для клавесина (яким майстерно володів), хорові твори, опери «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій».

Після більш ніж десятирічного перебування за кордоном у двадцятивосьмирічному віці Бортнянський повертається до Росії й протягом 1779—1796 pp. служить придворним композитором і клавесиністом при наслідникові великого князя Павла Петровича у Гатчині і Павловську.

Пік творчої активності композитора припав на 80-ті рр, 1784 р. Бортнянського призначають учителем музики Марії Федорівни, сестри майбутнього царя Павла І. До занять з нею він спеціально писав камерні твори. Також до його обов'язків як капельмейстера входило створення опер та хорових концертів до кожного світського чи духовного свята, яких тоді було немало. Саме в цей час Бортнянський пише опери «Свято сеньйора», «Сокіл», «Син-суперник», багато інших вокально-інструментальних творів.

11 листопада 1796 р. талановитого композитора і здібного організатора призначають на посаду директора Придворної капели. У спеціальному указі зазначалося: «Колезькому раднику Дмитру Бортнянському, доручивши в управління хор придворних наших півчих, повеліваємо надавати йому з придворної контори платню й усе те утримання, яке мав попередник його дійсний статський радник Марко Полторацький».

Зрозуміло, що Бортнянський, пройшовши в капелі шлях від півчого до директора, знав усі достоїнства й недоліки хору. Прийнявши капелу, він розпочинає її реорганізацію, запрошує нових талановитих співаків та музикантів, переважно вихідців з України, домагається створення окремого хору для театральних спектаклів. Бортнянський, поєднував вимогливість з доброзичливим ставленням до співаків, сприявши їх високому професіоналізму та виключній виконавській майстерності.

Аналізуючи творче надбання Бортнянського, можна стверджувати, що він разом із М. Березовським, А. Веделем, Е. Азеєвим створив класичний тип хорового концерту. Вони стали представниками нового напряму в партесному співі, що характеризувався потягом до узгодження музики й тексту, адже більшість італійців, котрі писали музичні твори для православної церкви, погано володіли слов'янськими мовами, а то й узагалі їх не знали. Деякі біографи та історики визначають творчу діяльність цих композиторів як цілу епоху в галузі православної церковної музики. Напевне, це так, оскільки, наприклад, Бортнянський першим вплинув на упорядкування храмових співів і почав розробляти давні християнські мелодії.

Бортнянському належить більше 100 творів хорової духовної музики—35 чотирьохголосних. та 10 двохголосних, ряд невеликих композицій, а також світські хори, в тому числі кантата «Співак у таборі російських солдатів», камерно-інструментальні твори. З них тільки придворною капелою було видано тридцять п'ять концертів, вісім духових тріо з хором, двадцять один духовний спів.

Придворний мелодист та висококваліфікований професіонал Бортнянський поєднував щирість і задушевність з тонким смаком та винахідливістю, його музику з однаковим задоволенням виконували та слухали і в палацах, і в простих будинках.

У хоровому стилі Бортнянського — урочисто-пісенному, ліричному — знайшли відбиток народні мотиви, і особливо, як зазначалося, українські. Про творчість цього композитора-класика можна впевнено сказати, що вона активно вплинула на розвиток української хорової культури. На його спадщині вчилися такі славетні митці, як М. Лисенко, М. Леонтович, К. Стеценко, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський та багато ін.

Архівні документи, які зберігаються в Італії та Росії, підтверджують, що Бортнянський був високоповажною людиною й бажаним гостем у колах творчої інтелігенції. Він підтримував доброзичливі стосунки з А. Строгановим, І. Дмитрієвським, Г. Державіним, А. Фонвізіним.

Поряд з основною роботою в капелі і на посаді викладача Смольного інституту шляхетних дівиць Бортнянський Особисто відбирав кандидатів у малолітні півчі, брав участь у роботі Санкт-Петербурзького філармонічного товариства, в діяльності Академії художеств (1804 р. за ухвалою надзвичайних зборів Академії його обрали її почесним членом), сприяв організації публічних концертів.

Листування Бортнянського із статс-секретарем імператриці Вілламовим розкриває зовсім не відомий бік його діяльності. З цих листів видно, що він брав участь в оформленні Павловського і Гатчинського палаців, вів розрахунки з художниками та майстрами, закуповував картини для царських покоїв. Все це свідчить про високий авторитет Бортнянського в мистецьких колах. Перебуваючи в Італії, він також займався придбанням картин.

Сучасники неодноразово згадували його домашню художню галерею, «не вельми багату числом, але дорогоцінну працями відомих майстрів».

У тій частині листування Бортнянського з придворною канцелярією, що збереглася, міститься дуже мало інформації про його творчість. Це цілком зрозуміло, адже чиновників цікавив лише організаційний бік справ. Архівні документи свідчать, що окрім щоденних занять з хором (ЗО років Бортнянський очолював капелу) він завідував усією економічною частиною, влаштовував побут співаків, вів канцелярські справи. Документи стверджують і те, що Бортнянський не лише був капельмейстером, директором Придворної капели, композитором, мистецтвознавцем — йому доручали переглядати та рецензувати усю культову придворну світську музику, надсилали для ознайомлення й оцінки різні твори, обробки народних пісень.

Творчий внесок Бортнянського визначається не лише високохудожніми творами усіх музичних жанрів. Поєднавши в собі неабияку обдарованість з високим професіоналізмом, він став першим у Росії композитором-універсалом, а його творчість — потужним рушійним фактором у розвитку вітчизняної музичної культури.

Дмитро Бортнянський ніколи не був у повному забутті, але ставлення до нього змінювалося неодноразово. В XIX ст., в період гострої боротьби за національне в музиці, він здавався передовій російській критиці занадто «італійським». На рубежі XIX—XX ст. дослідники вже з більш значимої історичної відстані оцінили заслуги Бортнянського у створенні національної музичної мови: 1901 р. уперше було відзначено ювілей композитора—150-річчя від дня народження. У 20-ті pp. нашого століття з'явилися на світ його світські твори, що тривалий час пролежали у палацових архівах. У ЗО—40 pp. твори композитора практично не звучали, хоча в музичній науці постійно визрівало історично-культурне осмислення феномена Бортнянського. І лише в останні десятиріччя з'явився інтерес до його творчості. Поставлено ряд опер, виконуються хорові концерти, камерно-інструментальні твори.